Глава 6. Захар

Захар заворожено спостерігав за кавовим апаратом, який парував та задурманював запахом свіжозвареної меленої кави усе приміщення. Краєм ока бачив, як пильно стежила за кожним його рухом Неля, й усміхався про себе. З кожною новою хвилиною вона дивувала все більше. То боялася його та підстрибувала від найменшого шелесту чи голосу, то задирала високо голову, наче щонайменше королева, а він її підданий. Але щось в ній було не так. Добре знав, що Неля з заможної сім’ї, але дівчина зовсім не нагадувала розбещене дівчисько. Ба більше, кожного разу, коли намагався вколоти її, або ж нагадати, як саме опинилися на цій роботі, то з красивих маленьких вух підіймалася пара, а карі очі темніли й готові були його спопелити.

Йому подобалося її гнітити, змушувати ніяковіти та злити. Коли батько повідомив про те, що мусить взяти на роботу доньку свого давнього друга, то не зміг відмовити, хоч і не терпів поручительства у себе в компанії. Гадав, що це чергова білорука панянка, яка не може самостійно закріпитися на роботі. Планував потримати її декілька днів заради пристойності, вимордувати своїми шаленими завданнями й змусити самій піти. Але тепер не був упевнений, що так легко відпустить її.

Чоловік розплатився, та потягнувся руками за два паперові стаканчики, але не встиг повернути голову до вікна, як тут же до нього підбігла Неля й торкнулася своєю рукою його, намагаючись випередити.

- Що ти робиш? – усміхнувся Захар, спостерігаючи за її спантеличеним обличчям, - у мене враження, що у твоїй голові живуть дві Нелі й кожна з них пливе своїм окремим життям.

- Он як, - хмикнула дівчина, але помітив сумний відблиск в очах, який тут же намагалася приховати, - ви навіть не уявляєте, наскільки ви зараз близькі до істини.

- Заінтригувала.

- Я лише хотіла вберегти вас від опіків, - вона вказала на гарячі стаканчики, але Захар мало вірив у це.

- Справді? Й зовсім не хотіла підійти ближче? – Захар давати спокій стаканчикам та зробив крок на зустріч. Неля відступила й він ступив знову, - і не хотіла торкнутися?

Дівчина важко ковтнула, бліді щоки спалахнули рум’янцем, а карамельні очі округлилися від обурення. Вона була молодою, милою, невинною та впертою водночас. Захар вдихнув квітковий аромат й виникло бажання притиснути її до себе, заритися в русі пишні локони та поцілувати спокусливі губи, з яких постійно сипалися обурення.

- Який же ви самозакоханий, - вимовила Неля й прикусила нижню губу, чим розпалила в ньому ще більше бажання. – Гадаєте, усі навкруги вас хочуть?

Захар усміхнувся, а Неля раптом перевела погляд на дівчину адміністратора, яка оживилася, спостерігаючи за цікавими відвідувачами.

- От скажіть, - звернулася Неля до неї, чим ще більше розвеселила Захара, - ви хочете його?

- Перепрошую? – білявка нахмурила брови й дивилася на Нелю, мов на божевільну.

- А що тут розуміти? Він приваблює вас? Ви хочете його?

- Якось я про це не задумувалася, - дівчина зніяковіла, але на всякий випадок підправила зачіску та зацікавлено окинула поглядом Захара, який тут же підморгнув їй.

- От бачите? – Неля знову повернулася до нього, при цьому активно жестикулюючи, - вона про це навіть не задумувалася.

- Зате про це чомусь думаєш ти.

Неля привідкрила рот, але нічого не вимовила. Захар мовчки взяв стаканчики та попрямував до виходу, так і залишивши її в ступорі з печивом та шоколадними батончиками в руках. Через хвилину обоє сиділи в машині та мовчки пили каву. Захар поставив свій стаканчик у спеціальну підставку та виїхав на дорогу.

Якщо до цього він уникав Нелю та лише зрідка косився на неї, то ситуація на заправці досі веселила його. Навмисне час від часу повертав до неї голову й усміхався. Вона ж не рухалася, майже не дихала й навіть пила каву безшумно. Але був упевнений, що вона ловила його зиркання.

Зйомки моделей неодноразово проходили у відпочинковому комплексі його давнього друга та й сім’я Захара радо відпочивала саме там. Чоловік знав усі дороги до місця призначення, як короткі, так і довгі. Серпнева спека сьогодні не щадила, тому вирішив скоротити шлях та з довжелезної траси звернув на польову дорогу, яка через безліч полів вела коротшим шляхом.

- Не зрозуміла, куди ми звернули?

Захар вкотре почув обурення своєї пасажирки, на яке чекав і усміхнувся. Навмисне мовчав, а вона розглядалася по сторонах, наче шукала допомогу.

- Розслабся, я не маніяк.

- А я не впевнена.

- Навіть якби маніяк тебе зустрів десь тут у полі, то ще невідомо, хто від кого втікав би.

Захар примружив очі та повернув голову до Нелі, чекав, як мінімум на обурення, але вона теж примружила карі очі й задерла вище свою симпатичну голівку.

- Хочете, щоб я звільнилася?

- Тепер вже не знаю, чи саме цього я хочу.

Захар хотів щось ще додати, але раптом прислухався до шуму автомобіля, тоді перевів погляд на індикатори на щитку приладів і звернув на узбіччя. Мовчки вийшов з автомобіля і Неля тут же вискочила за ним.

- Так і знала, що ви щось задумали!

Він не зважав на її обурення, підійшов до заднього колеса зі своєї сторони, тоді обійшов машину з іншої й важко зітхнув. Обидва колеса були спущеними, не до кінця, але продовжувати шлях не було сенсу.