Епохальна битва: Темрява проти Світла

Темрява Морґара вкривала Лунний Ліс як живий морок. Озеро ставало чорним, і кожна хвиля, що накочувалася на берег, несла з собою холод, смерть і шепіт темних істот. Повітря було насичене магією, а земля тремтіла від кроків величезних драконів.

Лея стояла на вершині скелі, поруч — Іріан. Їхні крила розкривалися, мов щити, срібло та біле світло сяяли у темряві. Це був момент, коли вони не ховалися ні від ворога, ні від власного страху.

— Сьогодні ми або помремо разом, або переможемо разом, — промовила Лея. Її голос лунав через озеро, розсіюючи тіні, що наближалися.

Іріан стиснув її руку:

— Ніхто не торкнеться тебе, поки я живий. І ми зробимо це разом.

Морґар вискочив із води, його чорні крила розчавлювали повітря, а очі палаючі, немов вугілля. Темрява вихлюпнулася у світло, кристали магії розсипалися, і кожен крок створював хвилю смерті.

— На мене! — закричав Іріан і здійнявся у повітря, випускаючи промені світла, що різали темряву.

Лея кинулася у бій, її магія зливалася з його, утворюючи потужний щит і одночасно меч із чистого світла. Разом вони проривалися крізь першу хвилю тіней, рятуючи воїнів, які впали в пастку Морґара.

Бій був хаотичним і жорстоким. Дракони і маги падали один за одним, їхні крики розривали повітря. Лея помітила, як один із її найближчих друзів — дракон Вогнекрил — був розчавлений величезним темним драконом, а його світло розсіялося у чорному мороку.

— Ні! — крикнула Лея, але Іріан обхопив її плечі:

— Не можна втратити голову! Ти потрібна нам жива!

Сльози змішувалися з потом і магічним світлом, але вони не відступали.

Іріан злетів у центр озера, де Морґар накопичував всю темну енергію. Його крила спалахнули білим світлом, тіло переливалося магією, і він перетворився на Білого Дракона у всій величі.

— Морґаре, твоє царство темряви закінчилося! — ревів він, ударяючи хвостом по воді, і тіні розсипалися, як попіл.

Лея піднялася поруч, її руки світлилися сріблом. Вона випустила потужний магічний промінь, що пробився крізь чорну ауру Морґара. Їхні сили злилися, створюючи світло, яке здавалося живим.

Морґар задерся на крила і завив від болю. Його темрява розсипалася на дрібні частинки, а він сам впав у центр озера, поглинений силою Іріана та Лунного Лісу.

Коли Морґар нарешті впав, Лея і Іріан опинилися поруч на скелі, звалившись із силою бою. Їхні крила торкнулися, і вони обійнялися, відчуваючи, що війна відступила, але серце ще не заспокоїлося.

— Ми вистояли… разом, — промовила Лея, дивлячись у його очі.

— І залишимося разом, — відповів Іріан, нахилившися і обережно цілувавши її. Їхні поцілунки були сповнені пристрасті і ніжності, водночас як магія світла, що витала навколо, огортала їх, наче благословляючи цей момент.

Їхнє єднання стало не лише символом перемоги над темрявою, а й новим початком — для Лунного Лісу, для кланів і для них самих.

Ліс поволі відновлювався. Зелень пробивалася крізь чорні шрами, крила драконів блищали на сонці, а Лея й Іріан стояли разом, відчуваючи силу своєї любові.

— Тепер ми можемо будувати новий світ, — сказала Лея, притулившись до Іріана.

— Світ, де любов сильніша за страх і темряву, — додав він.

І в той момент вони знали: разом вони зможуть подолати будь-які випробування, і їхня любов стане основою нового покоління Лунного Лісу.