Початок фінальної кампанії

Ранок над Лунним Лісом був непривітним: туман ще не розсіявся, а на горизонті вже виднілися чорні постаті Шостого Клану. Темрява розширювалася, як жива істота, і навіть пташиний спів здавався приглушеним.

Лея стояла на скелі, її крила мерехтіли сріблом, а очі світилися рішучістю. Перед нею вишикувалися воїни кланів: дракони Вогню, чаклуни Лунного Лісу, пантера-сили та маги Кришталевих Гір. Всі вони відчували вагу того, що наближається.

— Сьогодні ми йдемо у серце темряви, — промовила Лея, її голос лунав, немов дзвін. — Морґар думає, що ми слабкі після попередньої битви, що втрати нас зламають. Але ми єдині. І ніщо не зупинить нас!

Іріан стояв поруч, його величні білі крила розкривалися у повітрі. Його присутність дарувала відчуття сили і захисту.

— Кожен, хто сьогодні стоїть зі мною, — додав Іріан, — знає: на нас чекає небезпека. Темрява буде намагатися розділити нас, розпалити страхи. Але ми витримаємо. Разом.

Воїни підняли мечі, крики з’єдналися в єдиний рев. Магія і світло крила злилися у блискучий купол, що поширювався над усім Лунним Лісом, ніби обіцяючи захист.

Вони рушили до Темного Озера — місця, де Морґар збирав силу. Тіні виповзали з води та очерету, чорні крила драконів тремтіли від напруги, а повітря тріскотіло від енергії.

Іріан здійнявся в повітря, його крила світлилися яскравіше за сонце. Він розсіював тіні магією Білого Дракона, залишаючи за собою сяючу дорогу для воїнів Лунного Лісу.

Лея йшла поруч, ведучи загін магів і чаклунів. Вона відчувала кожен удар темної енергії, кожен шепіт Морґара, і водночас — серце її билося швидше від присутності Іріана.

— Леє, тримайся поруч! — крикнув він, коли з води виріс величезний чорний дракон, його очі палаючі, крила розкриті на повну.

— Я готова! — відповіла Лея. Вона випустила магічний промінь світла, який зустрів темряву у лютому зіткненні.

Бій був хаотичним: дракони змагалися в повітрі, чаклуни кидали спалахи світла, магічні бар’єри тріскотіли, а тіні Морґара шукали слабкі місця.

У цей момент Іріан і Лея опинилися поруч на вузькій скелі, де битва рвалася з обох боків. Він схопив її за руку:

— Леє… якщо я впаду, обіцяй, що будеш жити. Обіцяй мені…

— Я обіцяю, — прошепотіла Лея, і їхні губи злилися в швидкому, але гарячому поцілунку. Навколо них вибухи магії і крила драконів не могли перекрити той момент.

Їхня близькість стала ковтком тепла серед хаосу, а серце Лунного Лісу б’ється разом із ними. У цей короткий момент вони забули про страх, біль і втрати — лише вони двоє, і сила їхнього союзу.

Задля перемоги Лея та Іріан вирішили атакувати саме серце Морґара — його фортецю на Темному Озері. Кожен крок був наповнений небезпекою, але водночас і рішучістю: вони знали, що від успіху залежить життя всього Лунного Лісу.

— Від сьогодні ми більше не обороняємося, — сказала Лея, дивлячись на клан. — Від сьогодні ми наступаємо. Темрява повинна знати, що її час закінчився.

Іріан опинився поруч, їхні крила торкнулися: світло і магія змішалися, створюючи символ єдності. Це був початок фінальної кампанії — війни, яка визначить долю не лише Лунного Лісу, а й їхніх сердець.