Битва за Лунний Ліс

Сонце ледве пробивалося крізь важкі хмари, коли обидва крила Лунного Лісу — дракони та маги — зайняли позиції. Туман стелився над землею, а темрява Морґара витала в повітрі, густою, як чорний морок.

Лея стояла на високій скелі, її срібне волосся розвіював вітер, а очі світилися рішучістю. Поряд — Іріан. Його білі крила сяяли в напівтемряві, світлом, що протистояло темряві.

— Це наша остання надія, — тихо промовив Іріан. — Якщо ми зараз не зупинимо Морґара, Лунний Ліс буде втрачено.

— Я готова, — відповіла Лея. — За клан, за тих, кого ми втратили… і за тебе.

Вони обмінялися поглядом, повним нерозказаних слів і кохання, яке стало їхньою таємною силою.

Темрява прорвалася першою. З туманів виросли тіні — чорні дракони, демони з крилами, що розсікають повітря. Їхній рев змішувався з криками воїнів і вибухами магії.

Іріан першим кинувся в атаку. Його крила спалахнули світлом, а магія розривала темряву, створюючи просвіти для Лунного Клану. Він піднімався у повітря, завдаючи ударів тіням, але кожна перемога була дорогою: друзі падали, їхні крики розривали серце.

Лея очолила атакуючий загін із магами. Вогняні спалахи кидалися у тіні, розсіюючи їх, але Морґар не збирався програвати. Його темна аура щільніла, наче океан, що затягує все у прірву.

— Леє! — крикнув Іріан, помітивши, що частина тіней закрутилася навколо її групи. — Відступи!

— Ні! — рішуче відповіла вона. — Ми не відступимо!

Її голос здригнув ліс, а крила спалахнули сріблом. Вона вирвалася з пастки, направляючи енергію, що перетворила темні тіні на кристалічний пил.

Битва була страшною. Серед хаосу Лея побачила, як падає її найкраща подруга — чарівниця Файрела. Вона намагалася захистити дітей клану від темряви, але темний дракон Морґара вдарив її ззаду.

— Файрело! — закричала Лея, але було запізно. Її подруга зникла у чорному вихорі.

Ця втрата підкреслила ціну боротьби: перемога можлива, але тільки ціною крові.

Іріан повернувся до Лєї. Його очі горіли, але його погляд говорив одне: «Ми вистоїмо разом».

— Ми не можемо зупинитися, — сказав він. — Темрява не знала пощади, і ми теж її не дамо.

Коли Морґар з’явився у центрі поля бою, його чорна аура сяяла смертю. Він насмішкувато зиркнув на Іріана:

— Ти спробуєш мене зупинити, малий спадкоємцю?

Іріан піднявся у небо, крила спалахнули білим світлом. Його тіло перетворювалося, величні крила розкривалися в повному блиску Білого Дракона. Енергія зливалася з його серцем, і він відчув неймовірну силу, що до цього жила лише в легендах.

— Морґаре, настав кінець! — пролунав його рев, який розірвав небо.

Світло Білого Дракона зруйнувало перші хвилі темряви, і тіні розсипалися, наче піщинки у вітрі.

Лея спостерігала, захоплена і з тривогою водночас. Вона знала: сила Іріана неймовірна, але і Морґар не здасться без бою.

Лея підняла руку, і магія її клану вплелася у світло Іріана. Їхня єдність створила бар’єр, що відштовхував тіні, захищаючи воїнів та дітей.

— Разом! — закричала вона. — Кожен, хто може боротися — вперед!

Дракони здійнялися у повітря, маги та чаклуни об’єднали свої сили, а Лунний Ліс загорівся сяйвом, що прорізало темряву.

Морґар скрикнув, відчуваючи, що його влада не абсолютна. Він відступав, але його тінь залишила сліди — чорні шрами на землі та в серцях тих, хто вижив.

Іріан повернувся до Лєї, їхні крила торкнулися.

— Ми вистояли, — сказав він тихо.

— Але це лише початок, — відповіла Лея. — Темрява повернеться. І ми маємо бути готові.

Вони стояли разом на вершині скелі, дивлячись, як розсіялася перша хвиля темряви. Але в їхніх серцях була впевненість: поки вони єдналися — жодна темрява не змогла б їх здолати.