Полум’я війни

Ранок наступного дня приніс із собою запах диму й металу. Лунний Ліс стояв мовчазно, але в його серці зростав шум — крики воїнів, тріск крилами драконів, дзвін зброї.

Лея стояла на високій скелі, дивлячись на свій Клан. Перед нею вишикувались дракони, пантера-сили, чаклуни й маги з Лунного Клану. Її серце билося, як барабан війни. Вона була ватажицею тепер, і відповідальність за життя кожного була на її плечах.

— Слухайте! — її голос пролунав чітко, немов крижаний меч. — Сьогодні ми йдемо проти темряви. Проти Шостого Клану. Проти того, що забрало наших рідних. Ми не можемо чекати!

Іріан стояв поруч, його біле світло крила мерехтіло, а очі горіли рішучістю. Він бачив у її погляді те саме, що відчував сам: страх і гнів, розум і кохання.

— Хай кожен, хто посміє стати на нашому шляху, знає: ми йдемо разом, — додав він. — Темрява прокинеться, але ми з нею розрахуємося.

Перший штурм відбувся на заході Лунного Лісу, де темрява вже почала проникати у старі печери та руїни. Крила драконів розрізали ранкову тишу, вогонь злетів у небо, і тіні кинулися на них у відповідь.

Бій був хаотичним: тіні перетворювалися на страшні істоти — змієподібних демонів з чорними крилами та вогняними очима. Летючі маги накладали захисні бар’єри, а Лея очолювала удар, спрямовуючи сили і драконів у ключові точки.

Іріан летів поруч, вкриваючи її спину, його крила світлилися, наче живий щит. Він розганяв тінь магічними спалахами, створюючи вузькі проходи для воїнів.

— Леє! — крикнув він, коли перед ними виріс величезний темний дракон. — Підготуйся!

Лея не вагалася. Вона вивільнила магію своєї матері, переплетену з власним світлом, і промінь яскравої енергії вдарив у тінь. Дракон закричав, а його тіло розсипалося на чорний пил, що осів на землю.

— Ми прорвали перший бар’єр, — сказала Лея, відчуваючи, як кров приливає до серця. — Але це тільки початок.

Серед битви траплялися страшні моменти. Дракони падали, воїни поранені кричали. Лея побачила, як її кузен намагався затримати хвилю тіней, але темрява його затягнула в чорний вихор.

— Ні! — закричала вона, але Іріан схопив її за руку.

— Тримайся, Леє! — його голос був рішучий. — Не відволікайся на втрати. Ми не можемо зупинитися!

Лея зтиснула щелепу. Вона знала: кожна втрата боліла, але їхня сила — у єдності. І поки вони стояли разом, поки дракони та маги боролися пліч-о-пліч, темрява не могла перемогти.

Через кілька годин бою Лея з Іріаном досягли центру темного укриття Шостого Клану — старовинної фортеці, зведеної на скелях.

Там вони зустріли лідера темряви — Морґара. Його величезні крила були чорніші за ніч, очі палаючі, а сміх звучав, як відлуння катастрофи.

— Ви прийшли, щоб померти, — промовив він. — І не лише ви… але й ваш світ.

Лея підняла свій клинок і світлову ауру крила.

— Ми прийшли, щоб зупинити тебе. І врятувати тих, кого ти забрав.

Перший удар почав нову фазу війни — бій, який змусив би всіх учасників зрозуміти: відтепер жодного повернення не буде.

Іріан опинився поруч, їхні погляди зустрілися. Мовчання промовляло більше, ніж слова: вони готові були ризикувати всім заради перемоги, заради кохання, заради майбутнього, яке вони ще не знали.