60.1

Відкривши очі, Морл знов побачив перед собою вікно. Джуліана не у всьому була права. Якби він керувався лише емоціями то сталося б набагато більше смертей.

Два тижні тому, коли закінчилася облога Табата, Морл разом зі своїм військом увірвався до фортеці. Все пішло не так, як він планував. На захист стали звичайні люди, хто з чим: діти, люди похилого віку, жінки… Морл був здивований тим, наскільки вони віддані країні, яка їх покинула. Але люди не здалися. Їхнє свободолюбство та мужність вразили молодого короля.

Перемогти не навчених людей не склало проблем. Хто не захотів стати частиною могутнього королівства, тих Морл відпустив, заборонивши повертатися. Це було милосердно з його боку.

Струснувши головою, Морл відігнав спогади. Йому треба сконцентруватися на нинішньому становищі. Навряд імператор Гордій буде так само милосердний до жителів Вольфера.

Шум сутички чувся біля стін до самого ранку. Але вже ставало зрозуміло, що перевага у захисників міста. Вночі з неба полився дощ, прирівнявши до нуля спроби ворожих солдатів вилізти на стіну.

* * *

Широко розплющивши очі, Морл глянув у стелю. Його розбудив несподіваний біль у шлунку. З моменту облоги Вольфера пройшло не так багато часу.

Морл зміг заснути, тільки коли місту вже нічого не загрожувало. Та й під час сну він іноді здригався, знов і знову переносячись на поле битви.

«Треба щось поїсти! — шлунок благав про тарілку супу та смажене реберце. Він останній раз їв зранку. Морл спробував перевернутися на бік, але думки про те, щоб сходити перекусити, його не залишали. — Що це таке? Я ж не можу посеред ночі наказати приготувати мені їжу!» — подумав молодий король, хоча знав, що може.

Але змусити себе знову заснути не зміг. Піднявшись, Морл не став стримувати думки, які малювали найпривабливіші картини. Хлопець облизнувся і почув бурчання в животі. 

Поспіхом одягнувшись, Морл пішов на кухню. Він не хотів ні з ким зустрітися, але побути на самоті йому не дали. Біля виходу з покоїв стояв Сав’єр —  один з відданих йому охоронців.

Ставши королем, Морл почав розуміти, що тепер йому треба бути дуже обережним — хоч він і безсмертний, але в когось може знайтися Алканар.

— Куди ви у такий пізній час? — посміхнувся Сав’єр кутиками губ.

— На кухню. — Морл говорив тихо, щоб не привернути уваги. — Пошукаю щось поїсти.

— Я б міг розбудити когось зі слуг. — мовив чоловік, але Морл хитнув головою.

— Я впораюся сам.

— Як у старі часи? — ширше усміхнувся Сав’єр, напевно також згадавши минуле.

Морл усміхнувся. Коли він був малим то часто бігав на кухню красти щось смачненьке. Сав’єр мав його прикривати.

Король та охоронець, як тіні пройшли замком. Кухня була декількома поверхами нижче, далеко від житлових кімнат, щоб не долинало запахів. У цей час доби всі ще спали.

Сав'єр відчинив перед королем двері, що вели до кухні, і відійшов убік, щоб Морл зміг пройти. Далі заходити він не став, залишившись стояти біля дверей. Морл пройшов повз столи на яких нещодавно лежали продукти. Він знав, що їжу готують щодня, але десь має бути те, що лишилося з вечора.

Морл почав шукати їжу очима. Подивившись по каструлях, він знайшов сочевичний суп. Як просто! Хлопцю це навіть сподобалося: тиша, ніхто не бігає довкола, роби, що захочеш.

Король сам налив у тарілку суп і, пошукавши хліб, сів за стіл. Сав’єр десь знайшов яблучний сік. Коли в животі більше не бурчало, Морл нарешті вдоволено посміхнувся.

Із невеличкого віконечка у кімнату лилося світло Селени. Підійшовши ближче, хлопець подивився на супутник. Сьогодні він був неймовірно великим. 

Звідси було мало, що видно — віконце виходило надвір. Придушивши бажання, ще погуляти, Морл пішов спати.

Його непокоїло, що будь-якої миті знову може напасти ворог і потрібно захищатися. Вже за кілька днів принцеса Джуліана мала вирушити з армією до кордону з імперією, щоб продовжити розпочате Морлом. Леліла весь час була у Голдені, адже столицю не можна залишати довго без нагляду.

На ранок Морла розбудив стукіт у двері й голоси за нею. Після цього в покої майже влетіла Леліла у зеленій теплій сукні. Її чорне волосся було сяк-так підібране, з зачіски постійно вибивалося одне пасмо. Принцеса роздратовано щоразу заправляла його за вухо.

— Морле, вставай! Потрібно терміново щось вирішувати! Люди в Віджио незадоволені, вони можуть будь-якої хвилини влаштувати бунт! — Леліла сердито обвела кімнату поглядом. 

Морл підвівся з ліжка.

— Знайшла чим мене турбувати! У мене попереду бій, тим паче на нас можуть знову напасти! А ти мені говориш про якихось людей з Елея Еланор Соррель Астра! З чого ти узяла, що вони підуть проти нас? — спокійно відповів Морл.

— А з того, що вони напали на наших солдатів та пограбували склад із продуктами! Я тобі про це казала тиждень тому! Але ти навіть слухати мене не став!

— У мене тут важливіші справи! Віджио зачекає! — одягаючись, сказав Морл.

— І ще я сказала, що бунт може початися будь-якої хвилини! Так от, коли я покидала Голден, мені принесли звістку, що сьогодні вночі люди вдерлися в будинок коменданта і вбили його! — брови Леліли зійшлися на переніссі. — Ти втратиш місто! Дозволь хоча б мені поїхати туди і розібратися! Через телепорт я зможу швидко повернутись назад!