58.1

Залишивши камеру, вони рушили назад коридором до розвилки. Там на них чекали вже Ніоба та Бруно. Не побачивши принцеси Шахрії, Альбрехт здивовано звів брови.

— Ви не знайшли принцесу?

— Ні! Її не було у тих камерах, що ми оглянули! Але в нас залишилося ще кілька. — відповіла Ніоба. — А це принц Рошан?

— Так! Пішли швидко, подивимося інші камери і повертатимемося. Я хвилююся за Раду. — прошепотів Альбрехт, і вони рушили до сходів, які вели на рівень нижче. Там було лише три камери.

Успіх цього вечора посміхнувся їм вдруге. В одній із трьох камер вони побачили дівчину, що сиділа на дерев'яній лежанці. Обличчя її було опухле від сліз, сукня брудна, а на ніжних руках знаходилися кайдани. Підскочивши до неї, Альбрехт розбив магією наручники. Йому пощастило, що вони не були зачаровані, адже призначалися звичайній людині.

Побачивши рятівників, принцеса не змогла стримати сліз радості. Не встигла вона щось запитати, як помітила серед них свого коханого Рошана.

Принц і принцеса кинулися один до одного в обійми. Він обсипав її ніжними словами, притискаючи до себе, а вона, ковтаючи сльози, цілувала його обличчя. Стоячи осторонь, Альбрехт не робив жодних дій, щоб їх поквапити, всі мовчки чекали.

— Рошан, любий мій! Я так боялася, що вони тебе вб'ють! Чого ж ти приїхав? — Шахрія вп’ялася в його очі поглядом, намагаючись знайти відповіді на запитання.

— Мій батько в дуже поганому стані. Я обіцяв, що привезу тебе познайомити, та отримати його благословення.

Шахрія опустила очі, притлумлюючи сльози, що вже наверталися. Його сім’ю вона знала. У дитинстві кілька разів батько брав їх із братом із собою в королівство. Між ними були тісні торгівельні відносини.

Нарешті Бруно, що стояв біля дверей, голосно кашлянув, змусивши закоханих звернути на нього увагу.

— Нам треба звідси йти!

— Звичайно! — схаменулась Шахрія. — Де ж Рада?

— Вона пішла в султанові покої, щоб обманом змусити його випити з кубка. — відповів Альбрехт, обличчя його стало похмурим.

— Яким чином? — здивувалася дівчина.

— Мертві сльози. — тільки-но сказав Альбрехт, принцеса все зрозуміла.

— Нам треба якось дізнатися, що відбувається у покоях султана! — сказала Ніоба.

— Я знаю один таємний хід! — раптом згадала Шахрія.

Більше ніде не затримуючись, усі п’ятеро рушили коридором, намагаючись уникнути зустрічі зі стражниками. Принцеса вела їх потайними шляхами, добре знаючи всі ходи у палаці.

Відсунувши килим, Шахрія постукала кісточками пальців по стіні, і раптом кам’яна кладка заворушилася, відкриваючи вузький прохід. Зайшовши до нього, вона зачинила прохід позаду, щоб ніхто не зміг прослідкувати за ними.

Альбрехт скористався магією, створюючи тьмяне світло. Тяжке мовчання панувало, поки вони йшли. Коридор мав два розгалуження, що вели до інших частин замку. Шахрія повернула ліворуч і, наказавши всім мовчати, відчинила маленьке таємне віконце. За ним в кімнаті знаходилися султан і Аббас.

— Ну що, дорогий зятю, пропоную відзначити цю чудову угоду! — сказав султан, наповнюючи келихи. — Скоро Рошах, Рошан, як там його… буде мертвий, і я виступлю з військом в Еденгол! Відчуваю, що перемога вже у моїх руках!

Рошан у потайній кімнаті ледве стримався від лайки. Вони спостерігали, як султан і работоргівець випили один келих, потім другий, третій…

Шахрія скривилася. Від такої кількості алкоголю будь-кому стане зле. Минуло багато часу, а Омар і Аббас усе пили, вже не закушуючи. Арак у графині не закінчувався. Нарешті, вже зовсім п’яні, вони випили ще.

Раптом графин перетворився на золотий кубок Ваїля, а залишки напою — на отруєне вино. Очі Омара забігали, коли він побачив знайомий предмет на столі. Лише тепер до нього дійшло, що він щойно пив. Та було запізно.

Несподівано кубок обернувся на людський череп і впав на підлогу. Вино, що в ньому залишилося, перетворилося на кров, розлившись по килиму. 

Султан і Аббас похитнулися, схопившись за горло. Їхні здавлені крики і кашель долинали до людей у потайній кімнаті. Минуло кілька хвилин, і почулися глухі звуки падіння тіл.

Шахрія без крихти жалості спостерігала за цим. Вона стояла ще хвильку, переконуючись, що вони не піднімуться, потім відкрила таємний прохід і вийшла до султанських покоїв. Підійшовши до дверей, перевірила, чи вони зачинені, потім озирнулася.

Бруно присів і перевірив пульс. Але ні султан, ні работоргівець вже не дихали. Раптом почулися кроки. Альбрехт напружився, намагаючись визначити їхнє джерело. Він підняв голову — і зрозумів. У кімнаті весь цей час хтось був! 

За мить невидимий силует почав проявлятися. Знявши чарівний плащ, перед ними постала Рада.

— Рада! — вигукнув Альбрехт, радіючи.

— У вас все вийшло! — посміхнулася Шахрія. — Як мені тобі віддячити?

— Коли сядеш на трон, підпиши союз із герцогством. Цього вистачить, — відповіла Рада, не зронивши ні тіні емоцій, але Альбрехт помітив, як тремтять її руки.

Шахрія кивнула.