56.1

Повертаючись назад, дівчина трохи заблукала, пройшовши не через ту арку. Розсердившись сама на себе, вона подивилася на всі боки та пішла далі коридором, сподіваючись, що він виведе її куди треба. Раптом десь за стіною почула приглушений крик. Дівчина зупинилася, перевіривши, чи не бачить її хтось, і тихо підійшла до дверей. Вимовивши заклинання, щоб краще чути, що відбувалося, вона притулилася вухом до дверей. По голосах у кімнаті були троє. Один із них був султан, а другий... работорговець Аббас. Третя була жінка, але хто саме, Рада не знала. Вона продовжила слухати.

 — Ти дурна істота, сміття! Наскільки потрібно бути тупою, щоб не виконати таке просте доручення? — кричав султан. 

— Вибачте, володарю! Я зробила все, як ви наказали! Я принесла їй сукню, зашнурувала так, щоби неможливо було розв'язати! 

 Рада причаїлася за дверима і майже перестала дихати. Отже, це все зробив султан! 

— Сьогодні вночі треба закінчувати з принцом, а завтра забереш Шахрію, вона зараз у в'язниці! — сказав султан. — Якби не твої люди, дівчина була б уже мертвою! 

— Вона принизила мене! — заскрипів зубами Аббас. 

— Якби ти слухався мене, цього б не сталося.

— Що ви збираєтесь робити з принцом? — спитав Аббас коли емоції вщухли.

— Його батько на смертному одрі. Принц хотів одружитися з Шахрією до його смерті. А якщо вбити спадкоємця, то захопити трон Еденголу не стане проблемою. Я завжди мріяв розширити свої володіння.

— Але тоді Філанта буде межувати з імперією, а їх імператор має хворобливе бажання знищити магію.

— Нічого. І для нього знайдуться важелі.

— А посли? Я хочу голову тієї дівчини!

— Я був би не проти влаштувати їм усім нещасний випадок. Фероманськ мене тепер не цікавить.

— Тільки не забувайте, що серед них брат Великого герцога! — попередив Аббас.

— Ти за кого мене приймаєш, работорговець? Я зможу сховати сліди. Їх не знайдуть ніколи! Скажу, що покинули Рабхапур, а дорогою зникли. Зараз відкрита Тріщина, а з неї виходить різне.

Рада відчула, як волосся у неї стає дибки. Їй хотілося бігти, розповісти іншим, але тіло заклякло не в змозі поворухнутися.

— Збирай своїх людей, Аббас! Сьогодні ввечері ми покладемо цьому кінець!  Вони навіть схаменутися не встигнуть.

Оціпеніння пройшло, й вона навшпиньках пішла геть, постійно озираючись. Коридори палацу були просякнуті магією, яка б не дозволила їй стати невидимою. Це була звичайна практика.

Поблукавши коридорами, дівчина розплакалася від відчаю. Не кожен день хтось жадав її голову у прямому сенсі. Коли вона сюди їхала, то думала, що просто погуляє та відвідає декілька прийомів. 

Знайшовши Альбрехта та подружжя Фокс, дівчина ледве не кинулася до друга на шию. Її трясло від переживання, яке приховати було важко. Вона поглядом показала, що їм треба повертатися у кімнату. Але, опинившись там, не змогла промовити ні слова, знову залившись сльозами.

— Що сталося? Що сказала Шахрія? — Альбрехт не відразу зрозумів, що обіймає Раду, притискаючи до себе.

— Накладіть чари проти прослуховування! — попросила вона.

Альбрехт залишився з нею, а Ніоба та Бруно швидко виконали прохання. Тільки тоді Рада змогла заспокоїтись і, нарешті, переказати все, що почула за дверима. Її слухали мовчки, а після розповіді в кімнаті запанувала важка тиша.

— Була моя воля, я б уже давно кишки випустив цьому негіднику! — вилаявся Бруно. — Мабуть, справа не тільки в тобі, Радо! Ах, підлий негідник, спочатку прикинувся доброзичливим, а сам роздумував, як нас убити!

— Потрібно терміново повертатися до герцогства, а не чекати, поки нас уб'ють! — сказала Ніоба, стиснувши пальцями скроні. Було видно, що вона стримує себе, щоб не обсипати прокльонами. — За двадцять років служби всяке бувало, але щоб таке! Навіщо ми тільки погодилися змінити країну служби! П’ять років на материку Барбава були майже ідеальними!

— Нам не можна у Зарганс! Потрібно допомогти Шахрії! Я впевнена, що вона буде на нашому боці! — заперечила Рада.

— І що ти пропонуєш? — поцікавився Бруно, зсунувши брови.

— Те, що хотіла зробити Шахрія! Потрібно вбити султана! Нам у цьому допоможе лише Долунай! — відповіла Рада.

— Ти думаєш, нам допоможе привид? — скептично глянув на неї Бруно. — Це через неї у нас неприємності! Не з'явився б цей кубок, ми встигли б спокійно поїхати!

— Ти хоч розумієш, що кажеш? — зиркнула на нього Ніоба. — Султан порушив усі правила пристойності і закон, який забороняє завдавати шкоди послам! Адже кубок піднесла не Рада, а Шахрія! Ми у цьому не винні!

Бруно довелося погодитися з нею.

— І як ми виберемося за місто? Варта на воротах нас не пропустить! — Альбрехт ще з ночі думав над тим, як їм покинути палац. До того моменту він не був впевнений, що зможе когось вбити. Навіть карателів. Для нього нестерпно позбавити когось життя. Але ця ніч щось у ньому змінила. Він досі був прибічником мирних переговорів, але тепер меч у руці тримав міцніше.

— У мене в сумці лежить чарівний килим, який зіткали для нас служниці Долунай! Потрібно сходити до моєї кімнати, знайти його! Навряд чи слуги султана його знайшли, адже килим зачарований! — запропонувала Рада.