51.1

На ранок, поснідавши, посли вчотирьох вирушили до тронної зали, де на них уже чекав султан Омар зі своїми наближеними. Вклонившись, вони стали навпроти султана.

— Сьогодні я отримав дари, які передав мені Великий герцог Мерлін! Сподіваюся, ваша поїздка сюди принесе результат, і ми досягнемо домовленості. Тепер перейдемо до справ! — сказав султан.

— Як нам усім відомо, у часі з’явилася Тріщина. Найстрашніше, що вона постійно збільшується, і загроза, яка виходить із неї, теж зростає. Нам відомо, що вам надійшла пропозиція про союз з імперією Каталі. Великий герцог стривожений тим, що імперія приймає до своєї армії прибульців з інших епох. І це не лише люди, а й створіння, яких світ уже давно не бачив! Своєю чергою, Мерлін хоче заручитися вашою підтримкою у закритті Тріщини. — Бруно довго викладав султанові плани Мерліна, а Ніоба часто втручалася, доповнюючи своїми відомостями.

— З нами приїхала дівчина, яка потрапила у наш час із майбутнього, з двадцятого століття! — заговорив Альбрехт, коли йому дали слово.

— Від цієї війни залежить і мій час теж! Я кілька років вивчала історію Аладеї, але, опинившись тут, дізналася, що майбутнє під загрозою! Якщо Тріщину вчасно не закрити, почнеться хаос! — додала Рада.

Султан уважно слухав, а потім попросив її розповісти більше про свій час. Його цікавила переважно Філанта, про яку Рада майже нічого не знала. Бесіда затягнулася до самого обіду, але султан так і не дав їм остаточної відповіді. Пославшись на необхідність обговорити це зі своїми візирами, він відправив послів відпочивати.

* * *

Рада з Альбрехтом, поки видався вільний час, вирішили прогулятися містом. Ніоба з Бруно відмовилися, залишившись у палаці — на випадок, якщо султан ухвалить рішення раніше.

Знаючи звичаї цього народу, дівчина вдягла на голову накидку, яка захищала від палючого сонця. Вулички поблизу палацу, що належали знаті, вражали своєю розкішшю: золотаві фасади будинків, оздоблені коштовним камінням, виблискували на сонці.

Вони неквапливо йшли широкою вулицею, що тягнулася від палацу до садів. Несподівано їхню увагу привернув натовп. Зацікавлені, вони протиснулися вперед і побачили перед собою дивовижне дерево. Його розлогі гілки сяяли жовтуватим золотим листям, а замість плодів на ньому висіли великі червоні гранати. На перший погляд, вони здавалися стиглими фруктами, але, придивившись, Рада зрозуміла, що це були справжні дорогоцінні камені. Люди із захопленням милувалися цим чудом.

Під деревом, просто на траві, сиділа дівчина в червоній сукні. Її очі світилися глибоким гранатовим відтінком, а волосся виблискувало, немов золота крона над нею. На її чолі та шиї були нанесені химерні символи, що перепліталися в загадкові візерунки. Її руки були прикрашені тонкими золотими браслетами, які тихо дзвеніли при найменшому русі.

 Спершу Альбрехту здалося, що це теж статуя, та коли дівчина змахнула віями, її червоні очі блиснули, змушуючи його завмерти.

— Хто це? — пошепки запитав він у чоловіка, що стояв поруч.

— Це Міла Лейлін, велика віщунка. Вона може передбачити майбутнє.

— А всі ці люди прийшли почути пророцтво?

— Так, але вона обирає, кому говорити. Лише обрані дізнаються свою долю. Недавно тут була принцеса Шахрія, і їй Лейлін сказала, що якась принцеса чекатиме її на повний місяць на скелі». Іноді важко зрозуміти, що вона каже.

Альбрехт відчув дивний поклик. Думки сплуталися, а серце забилося швидше. Він сам не зрозумів, як опинився перед Лейлін. Його ноги, ніби підкоряючись чужій волі, зробили кілька кроків уперед. Рада залишилася осторонь, спостерігаючи за всім із тривогою.

Лейлін поглянула на нього своїми гіпнотичними очима й ледь усміхнулася.

— Підійди, мандрівнику. — її голос був тихий, але звучав, ніби з іншого світу — Ти жадаєш знати свою долю?

Альбрехт кивнув, не в змозі відвести погляду. Віщунка вказала йому на місце поруч із собою.

— Сідай. Дивися мені в очі.

Він сів, і в ту ж мить його тіло охопило дивне відчуття. Немов невидимі нитки зв'язали його, утримуючи на місці. Губи Лейлін здригнулися, і в повітрі повіяло крижаним холодом. Альбрехт відчув, як по спині пробігли мурахи.

— Я бачу... — почала вона, і її голос став віддалятися, ніби з іншого виміру. —  Вас чекають випробування та вибір.

Її очі блиснули ще яскравіше, і серце Альбрехта стиснулося в передчутті того, що він ось-ось дізнається щось, що змінить усе його життя.

З-за дзеркала з'являться двоє:

Дівчина на ім'я Сила

І хлопець, що славою володітиме.

Вони боротимуться зі змією та переможуть її.

Ув'язнені за дзеркалом звільняться навіки.

Свита здригнеться, почувши німий сигнал.

Відродиться той, хто охороняв

  рівновагу у Старому світі.

Лейлін зненацька замовкла і відвела свій погляд. Альбрехт відчув, як невидимі пута зникли.

— Твоя доля вже написана! А тепер іди та більше не приходь сюди! — сказала Лейлін трохи налякано.