Розділ 26.1. Омана

Володарка Часу

Вона стояла у тіні дерев спостерігаючи за парою, що мило воркотіла тримаючись за руки. Її обличчя перекосила гримаса злості, а очі наливалися кров'ю.

Морл навіть уявити не міг, що невинна розмова ось-ось мала змінити його життя. 

Арел дивилася на нього та подумки вигадувала, як найкраще від нього позбавитися. По розмовам вона зрозуміла, що він — принц Роену. А це означало, що саме його батько доклав свою вампірську руку до знищення її золотих ельфів. 

Зараз єдиною провиною Морла стало те, що він посмів фліртувати з її матір'ю. Дівчина, яка була одною з Первородних не склала на Арел жодного враження. У ній не було нічого цікавого, окрім тіла, що повинно стати інкубатором для неї.

Володарка Часу вже мало що могла згадати. Хвороба, повністю змінила її, забравши дорогоцінні спогади та можливість жити повноцінним життям. Бувало, що вона лягала у своє ліжко на Свириді, а коли прокидалася розуміла, що пройшов вже не один рік. Її свідомість поки реагувала тільки на «дітей». Вона була готова знищити будь-кого, хто заподіє їм лихо. Але навіть до їх прохань вона бувала глухою. Тепер вже нікого не залишилася. Володарка Часу не чула у цьому світі відголос її крові.

Зараз усе це було не важливо. Арел здалася, даючи хворобі перемогти. І тільки місяць тому вона дізналася, що має шанс усе виправити — повернути собі могутність та красу. Для цього треба лиш змусити двох людей знов переспати. І неважливо, що вони самі про це думають. 

Богиня Часу стиснувши губи у тонку лінію, перевела погляд на батька. Він сидів в стороні від інших та читав книгу. Від нього віяло чимось приємним, теплим. Арел не могла згадати чому у неї з'являлися подібні відчуття. Можливо у минулому він робив щось хороше для неї? 

Вона чула, як боліло його розбите серце. Але не могла до кінця зрозуміти. Бо не важливо, що було до цього. Для чого горювати за втраченим? Сім'я, друзі? Це так дивно. Невже воно того варто? 

Перевівши знов погляд на пару, Арел нарешті всміхнулася. Але не було у цій посмішці нічого доброго.

— Бачу ти не до кінця розібрався в собі, маленький вампірський виродок. — жінка раділа, розуміючи за які ниточки треба смикати. — Ти не віриш у те, що хтось може бути з тобою щирим. Усе вірно, хлопче. Ти ж принц. Ніхто у здоровому глузді не скаже тобі правду. 

Й вона почала нашіптувати йому те, що він боявся почути. 

«Ти думаєш, ця дівчина дійсно закохана у тебе? Вона так майстерно бреше. Ти знаєш, що їм всім треба від тебе. Трон, корона. А той хлопець, що був поряд з нею… Згадай, як вона усміхалася до нього, коли ти її вперше побачив. Вона і йому це ж саме казала. Тільки чого він відступив від неї? Ти ж все бачив! Між ними щось було. Можливо вони навіть були коханцями. А тут з'явився ти. Принц»

Володарка Часу посміхалася дивлячись, як тьмяніє усмішка на губах Морла, а в очах проковзує недовіра. 

«Перевір того хлопця. Ти ж почув його акцент. Та й радар не міг помилитися. Він втік з імперії. Але для чого?»

Арел раділа від того, як легко було влізти в голову Морла. Увесь наступний день вона ходила за ним слідом, сіючи зерна сумнівів. 

І врешті викопала собі могилу…

* * *

Морл

Вона йому подобалася — весела, ніжна, але з міцним стрижнем. Якщо все було правдою, то він розумів, чому у її майбутньому зустрічався з нею. Та й у неї була унікальна сила, яку захотів би отримати кожен. Їх нащадки могли б забути, що таке артефакти, хоча на їх магію все ще впливали зілля та залізо. 

Морл не міг збагнути чому король з королевою були проти їх союзу. Дівчина була ідеальною. Майже. Найбільшим її мінусом була наявність друга. Морл помічав час від часу, як вона кидає на того погляди. Це пробуджувало ревнощі. 

Альбрехт йому не сподобався від початку. Але він не був схожий на шпигуна, занадто помітний акцент. Хлопець міг збрехати, що не має близьких родичів в імперії. Якщо вірити радару відсотків дев'яносто його рідні має бути імперцями. 

Взагалі визначати за кров'ю хто перед тобою шпигун чи звичайна людина марна витрата часу. Чому ж їм зробили радари налаштовані на кров? Бо покинути імперію не так легко, як здається. Особливо в останні тижні. Тому й вирішили робити перевірки. 

Морл стояв біля свого коня та дивився, як Леді Вольфрам розмовляє про щось з Альбрехтом. Коли вона розсміялася, він заскрипів зубами. Захотілося кинутися до суперника та проштрикнути його мечем. Але це б дуже засмутило дівчину. Тому Морл вирішив за допомогою своїх людей позбутися хлопця. У цих лісах справді іноді когось грабували.

* * *

Альбрехт 

Увечері, на третій день, користуючись гарною погодою,  хлопці та дівчина вирішили зробити невелику пішу прогулянку. За ними ніхто з воїнів не пішов, це здалося дивним Альбрехту. Бо до цього Морл не ходив далеко без охорони. 

  Цього разу вона справді знадобилася. Під час прогулянки вони потрапили в засідку.

Відбулася сутичка. Морл швидко знешкодив кількох розбійників магією. Йому в цьому допомогла чарівна каблучка. Раді взагалі не потрібні магічні артефакти, адже вона була родовою чарівницею. Розбійники наче виростали з-під землі. Їх було так багато, ніби саме тут знаходилося їхнє лігво.