Розділ 14.2. Зрозуміло, що нічого не зрозуміло

Через годину вони витягнули шлюпку на берег та сховали її у кущах. Рада вже знала, що на острові розташоване місто та великий ліс. За словами Катани Вольфрам чаклун жив саме у лісі.

Хоч жінка й казала, що йти туди марно, але погодилася провести до нього Раду. Тільки довелося чекати ранку.

 Дівчина страшенно зголодніла, бо вчора майже нічого не їла.

«Щоб я ще раз морила себе голодом через гордість! — вона була зла сама на себе. — Тепер буду їсти усе що є!»

Рада сподівалася, що такого більше не трапиться і скоро вона буде вдома у рідному двадцятому столітті.

Зранку вони вийшли у місто та перекусили у місцевій таверні. На щастя Катани ніхто тут не знав її в обличчя. Бо мало хто виживав із тих кого грабували її пірати. Після сніданку вони вирушили у ліс.

Стежка дуже швидко зникла, і їм довелося попрацювати магією, щоб розчистити собі дорогу. Через високу траву Рада ледь не впала в яр. Внизу вона побачила дивну рослину. Воно було метрів п'ять у діаметрі. Від неї долинав такий п'янкий аромат, що дівчині захотілося спуститися ближче. Це була дивовижної краса троянда. Дівчина вже хотіла спуститися, щоб роздивитися, але мати її вчасно зупинила.

— Воно харчується гризунами, але ногу тобі також прокусить.

 Придивившись, Рада побачила у центрі квітки великі зуби. Дівчина злякано відсахнулася від яру та вони пішли далі.

Волхв жив глибоко у лісі, у маленькому дерев'яному будиночку. Підібравши спідницю, Рада обережно прочинила двері. За столом вона побачила старого з білою бородою — такою довгою, що вона волочилася по підлозі.

— Хто тут? — спитав чоловік і втупився незрячими очима на вхідні двері.

— Мене звуть Леді Вольфрам! Я прийшла до тебе по допомогу! Відправ мене назад у двадцяте століття! — якомога голосніше сказала Рада на випадок, якщо той виявиться ще й глухим.

Чоловік підвівся зі стільця та ​​підійшов до дівчини.

— Я ж тобі вже казав. Я що схожий на дурня? Я не маю нічого спільного з часом! Мені допомагають мої боги!

Рада підібгала губи. Здавалося він її з кимось сплутав, але відступати вона не хотіла.

— Ну, помолись своїм богам, щоб вони повернули мене додому! 

Волхв зашаркав ногами до старої печі. Він прибрав заслінку і голими руками дістав звідти гаряче вугілля. У Ради очі стали схожими на п’ять копійок. 

Волхв кілька хвилин дивився незрячими очима на вугілля.

— Боги кажуть, що я не маю тобі допомагати!

Рада сердито стукнула ногою.

— Не існує жодних богів! Відправляй мене додому! — роздратовано вигукнула дівчина.

— Я ж сказав, що це не в моїх силах! Але я можу подивитись у своїй книзі, хто може це зробити! — сказав чоловік і знову зашаркав по дерев'яній підлозі.

Катана здивовано підняла брову. Їй він сказав, що назад дороги немає. Без жодних варіантів.

За кілька хвилин він повернувся з товстим фоліантом, обтягнутим шкірою. Рада підійшла до столу з цікавістю подивившись на книгу.

— Чим обтягнута книга? 

— Шкіра світлого ельфа! Знято ще за життя! — посміхнувся волхв.

Рада відсахнулася від книги, скривившись. Волхв довго гортав свій фоліант, а потім кілька хвилин водив кістлявим пальцем по сторінці.

— Тобі треба на материк Киритона в Зарганс! Там живе чаклун Емріс! Його ще називають Мерліном! Він зможе тобі допомогти!

— Чого ж ти мені це не сказав?! — Катана від гніву стиснула кулаки. — Коли я приходила до тебе ти сказав, що назад повернутися не зможу.

Волхв перевів на неї погляд, по голосу зрозумівши де вона стоїть.

— Для тебе шлях назад закритий! Але у неї є можливість спробувати. Хоча й марна. 

Тепер вже Рада ображено фиркнула. Дивно що вона сама не додумалася спитати про подорожі у часі у того, хто це вже робив. Багато століть тому Мерлін був серед тих хто втік через портал від переслідувань. Тоді якимось дивом вони опинилися на Аладеї. Про це розказували в «Резенфорді» 

Поки мати сперечалася з волхвом, Рада повернувшись пішла геть. Вже за кілька хвилин Катана її наздогнала.

— Ну що? Їдемо у Зарганс?

Рада пирхнула та закотила очі.

— Навіщо? 

— Я хочу допомогти тобі!

— Дякую. Але краще не треба. Я вже пішла за твоїм щоденником та зустріла людину, для якої грабунок та вбивства то буденні речі. На цьому думаю нам краще розійтися своїми шляхами.

— Але ти не можеш піти сама! Зарганс далеко звідси!

— Як бачиш сама я змогла знайти корабель. Сама знайду й Мерліна. 

— Я розумію чому ти на мене сердита, але я вже казала, що у мене не було виходу. Я пішла, щоб зняти прокляття! Я не збиралася ставати піратом!

Рада з шумом втягнула повітря. Мати була впертою і навряд послухалася б її. Тому Рада вдала, що закрила цю тему. Разом вони повернулися у місто та зняли дві кімнати над таверною. А зранку Ради вже у своїй кімнаті не було — вона зникла ще до світанку.