Розділ 69. Табір під Віджио

- Познайомся, Катана, це мій молодший брат Теранс! Пам'ятаєш, я казав  про нього?

Біля Еміля стояв невисокого зросту хлопець, молодший на дев'ять років, з таким же темним прямим волоссям і витягнутим обличчям. На тлі свого старшого брата він виглядав зовсім хлопчиськом.

- Мені приємно познайомитися з тобою, Терансе Локстерне! - привіталася Катана. - Еміль тебе вже познайомив з іншими?

- Не зовсім! – відповів хлопець. — Він тільки почав мені показувати табір.

- Добре. В нас не так багато часу! – промовила Катана, розгорнувши на столі карту Віджио.

– А коли саме станеться захоплення міста? Як це відбуватиметься? У вас є план? – почав завалювати питаннями Теранс. – Скільки у вас чарівників? Що збираєтесь робити потім?

– План у нас є вже давно! Але про те, коли саме буде захоплення, ми нікому не повідомляємо! Боюся, що в цьому таборі можуть бути шпигуни королівства, хоч я все ретельно перевіряла! – відповіла Катана.

– Хоча б загалом!

– Ми збираємось знищити телепорт у замку принцеси Леліли! Мерлін погодився стати на наш бік!

- Зрозуміло, - кивнув Теранс.

– Розкажи краще про себе! Звідки ти чим займався? Що вмієш робити? - присіла на стілець Катана.

- Я народився у Віджио і прожив там до дванадцяти років! Після того, як король Колгарі придушив заколот і ув'язнив мого брата, мені довелося покинути місто! – хлопець кілька хвилин мовчки розглядав намет. – Тут знаходився наш родовий маєток. Але ж після цих подій ми його втратили! Землю наших предків! Тепер розумієте, що я теж маю причини ненавидіти короля! Якщо ви переможете, ми зможемо повернути забрані у нас землі!

Катана запитала про його рідню та подивилася, яким рівнем магії він володіє. За десять хвилин брати Локстерн покинули намет ватажків. Очі Теранса від цікавості бігали по тим, хто був у таборі.

- Еміль. Я хотів би з тобою поговорити. – сказав хлопець побачивши попереду поставлений для нього намет.

Запаливши чарівний ліхтарик, щоб розвіяти темряву вони сіли на ліжко.

- Ризиковану справу ви замислили! Якщо щось піде не так, повісять усіх нас! – нарешті стало зрозуміло, що мучило весь цей час Теранса.

- А в чому не буває ризику? Ми дуже добре підготувалися! Помилки не може бути!

– Розкажи мені, будь ласка, про цю жінку! Вона справляє враження досвідченого ватажки.

- Канна раніше керувала ельфейс-орками! Якщо вона навіть із цими чудовиськами порозумілася, то з людьми їй буде не так складно! – відповів Еміль. Катана не забороняла говорити про неї, тож він розповів братові її історію. Під час оповідання Теранс сидів мовчки, жодного разу не перебивши.

- Як цікаво! Вона мандрівниця у часі! Ти питав у неї, що буде в майбутньому?

– Так! І неодноразово! – зітхнув Еміль. - Тільки вона відповідала неохоче. Розумієш… історія може змінитись!

- А якщо ми дійсно виграємо і приєднаємося до Мерліна, що ти робитимеш далі?

– Ми вирішили, коли все закінчиться, збудувати на цьому місці школу для чарівників!

– Школу?

– Так! Це вона так сказала! Ми з Хейлом, Джефрі та Катаною вже розмірковували на цю тему. Вона підкинула справді чудову ідею! Якщо пощастить, а я в цьому певен, ми збудуємо школу! – посміхнувся Еміль.

– А якщо програєте? - Теранс раптом напружився. - Якщо Морл виявиться сильнішим?

– На нашому боці раптовість! Коли він встигне зібрати військо, ми знищимо телепорт! Єдиний вихід, що йому залишиться, пливти сюди морем. Але на той час тут буде вже Мерлін. – відповів Еміль насупивши брови, до нього підкрався якийсь сумнів. - Теранс, хіба ти не хочеш, щоб Елея Еланор Соррель Астра знов стала частиною Фероманська?

– Я такого не казав! Просто, брате, ви починаєте надто небезпечну гру! З того моменту, як тебе випустили з в'язниці, минув лише місяць! Я боюся, що коли ми прогнівимо короля, він уб'є нас! – сказав Теранс.

– Я не хочу від тебе таке чути! – суворо зрушив брови Еміль. – Якщо ми щось розпочали, то доведемо справу до кінця! І під Роеном більше не залишимось! - Еміль скочив на ноги і вийшов із намету брата.