Розділ 71. Теранс Локстерн

— Познайомся, Катана, це мій молодший брат Теранс! Пам'ятаєш, я казав про нього?
Біля Еміля стояв хлопець середнього зросту, молодший на дев'ять років, з таким же темним ледь хвилястим волоссям і витягнутим обличчям. На фоні старшого брата він виглядав зовсім хлопчиськом.
— Мені приємно познайомитися з тобою, Терансе Локстерне! — привіталася Катана. — Еміль тебе вже познайомив з іншими?
— Не зовсім! — відповів хлопець. — Він тільки почав мені показувати табір.
— Добре. У нас не так багато часу! — промовила Катана, розгорнувши на столі карту Віджио.
— А коли саме станеться захоплення міста? Як це відбуватиметься? У вас є план? — почав завалювати питаннями Теранс. — Скільки у вас чарівників? Що збираєтесь робити потім?
— План у нас є вже давно! Але про те, коли саме буде захоплення, ми нікому не повідомляємо! Боюся, що в цьому таборі можуть бути шпигуни королівства, хоч я все ретельно перевіряла! — відповіла Катана.
— Хоча б загалом!
— Ми збираємось знищити телепорт у замку принцеси Леліли! Мерлін погодився стати на наш бік!
— Зрозуміло. — кивнув Теранс.
— Розкажи краще про себе! Звідки ти й чим займався? Що вмієш робити? — присіла на стілець Катана.
— Я народився у Віджио і прожив там до дванадцяти років! Після того, як король Колгарі придушив заколот і ув'язнив мого брата, мені довелося покинути місто разом з матір’ю! — хлопець кілька хвилин мовчки розглядав намет. — Тут знаходився наш родовий маєток. Але після тих подій ми його втратили! Землю наших предків! Тепер розумієте, що я теж маю причини ненавидіти короля! Якщо ви переможете, ми зможемо повернути забрані у нас землі!
Катана запитала про його рідню та подивилася, яким рівнем магії він володіє. За десять хвилин брати Локстерн покинули намет ватажків. Очі Теранса від цікавості бігали по табору.
— Еміль. Я хотів би з тобою поговорити. — сказав хлопець, побачивши попереду поставлений для нього намет.
Запаливши чарівний ліхтарик, щоб розвіяти темряву, вони сіли на ліжко.
— Ризиковану справу ви замислили! Якщо щось піде не так, повісять усіх нас! — нарешті стало зрозуміло, що мучило Теранса весь цей час.
— А в чому не буває ризику? Ми дуже добре підготувалися!
— Розкажи мені, будь ласка, про цю жінку! Вона справляє враження досвідченого ватажка.
— Канна раніше керувала ельфейсами-орками! Якщо вона навіть із цими чудовиськами порозумілася, то з людьми їй було не так складно! — відповів Еміль. Катана не забороняла говорити про неї, тож він розповів братові її історію. Під час оповідання Теранс сидів мовчки, жодного разу не перебивши.
— Як цікаво! Вона мандрівниця у часі! Ти питав у неї, що буде в майбутньому?
— Так! І неодноразово! — зітхнув Еміль. — Тільки вона відповідала неохоче. Розумієш… історія може змінитись!
— А якщо ми дійсно виграємо і приєднаємося до Мерліна, що ти робитимеш далі?
— Ми вирішили, коли все закінчиться, збудувати на цьому місці школу для чарівників!
— Школу?
— Так! Це вона так сказала! Ми з Хейлом, Джефрі та Катаною вже розмірковували на цю тему. Вона запропонувала справді чудову ідею! Якщо пощастить, а я в цьому певен, ми збудуємо школу! — посміхнувся Еміль.
— А якщо програєте? — Теранс раптом напружився. — Якщо Морл виявиться сильнішим?
— На нашому боці раптовість! Коли він встигне зібрати військо, ми знищимо телепорт! Єдиний вихід, що йому залишиться, пливти сюди морем. Але на той час тут буде вже Мерлін. — відповів Еміль, насупивши брови, до нього підкрався якийсь сумнів. — Теранс ти ж сам хотів, щоб Елея Еланор Соррель Астра знову стала частиною Фероманська!
— Брате, ви починаєте надто небезпечну гру! З того моменту, як тебе випустили з в'язниці, минув лише місяць! Ти мене знаєш, я б і тоді б пішов за тобою. Але… Я боюся, що коли ми прогнівимо короля, він уб'є нас усіх! — сказав Теранс.
— Я не хочу від тебе таке чути! — суворо зрушив брови Еміль. — Якщо ми щось розпочали, то доведемо справу до кінця! І під Роеном більше не залишимось! — Еміль скочив на ноги та вийшов із намету брата.