Розділ 68

Вони не стали знімати з себе обладунки. Шоломи та щити знову завернули, щоб не носити їх на собі, а мечі причепили до пояса. Коли вони прибігли на заднє подвір'я, там була пожежа. Горіла стайня.

Навколо стовпилась купа народу. Усі намагалися загасити вогонь.

- Там же мій кінь! - вигукнула Рада, намагаючись проштовхнутися через натовп.

Альбрехт дивився, як палає стайня, і цей вогонь жахом відбивався у його очах.

- Рада, стривай! Куди ти? - закричав він, схопивши Раду за лікоть, коли вона кинулася до стайні.

- Мені треба туди! Там мій кінь! - дівчина, схлипнувши, схопила себе за волосся.

Всередину вони зайти не могли. Обладунки не захистили б, а тільки нашкодили. Альбрехт, хапаючи ротом повітря, дивився на палаючу стайню. Від диму в нього почали сльозитися очі.

- Йдіть звідси! Тут небезпечно! – крикнув на чоловік, яки нещодавно вихлюпнула відро води на вогонь.

– Що тут трапилося? Чому почалася пожежа? – спитала Рада, намагаючись перекричати гвалт.

– Підпал!

Рада кинула мимобіжний погляд на Альбрехта і знову подивилася на бурхливе полум'я.

– Альбрехте, ми не можемо так просто стояти та дивитися! Треба щось робити! – Рада нервово оглядалася у пошуках рішення. Їй хотілося плакати та равати на собі волосся. – Чому нас не підпускають?

Альбрехт думав, але не знав, що їй відповісти. Раптом він почув голос, що пролунав у його думках.

"Згадайте заклинання».

Альбрехт розгублено глипнув, спочатку не зрозумівши кому він належить. Подивився на всі боки хлопець випадково кинув погляд на меч. Камінь на наверші раптом став синім, і тоді він зрозумів, що говорить з ним не хто інший, як меч Анігоель. Хлопець швидко дістав лист пергаменту, який давав їм Марлет.

– Рада! Може нам це допоможе?

Дівчина з недовірою глянула на нього.

  - Альбрехт, навряд! Він же сказав скористатися ним під час бою і тільки коли не буде іншого виходу!

– Це також бій! З вогнем! Потрібно спробувати! - сказав Альбрехт, не забувши розказати, що з ним раптом заговорив меч.

Рада кинула тривожний погляд на палаючу стайню.

- Гаразд! Давай! – махнула вона рукою. - Починай читати, я продовжу!

- Інвокабу антигуа віртуті ауксиліум! – швидко заговорив Альбрехт, намагаючись нічого не переплутати.

- Лібера ті де компедивус ментіс, юному симус! - прочитала Рада і замовкла.

«З того моменту, як ви вперше скажете заклинання, між вами виникне зв'язок, розірвати який буде неможливо!» - раптом спливло у свідомості Альбрехта.

Вони обидва затамували подих, коли смужки на їхніх обладунках раптом засвітилися. Те саме сталося і з мечами.

Рада та Альбрехт побачили світло, що виникло між ними, і їх одразу відірвало від землі на кілька сантиметрів. Ніхто нічого не помітив, бо все застеляв густий дим. Вони встигли тільки відчути, як довкола все попливло. Після цього вони мало що розрізняли. У коконі світла наче здійнявся вітер, і їх закружляло все швидше і швидше. Це тривало кілька секунд. Світло навколо поглинало їх, і вже не було видно ні ніг, ні рук.

Але свідомість тепер прояснювалась. Вони не розуміли, хто із двох це відчуває. Усі завитки на їхніх обладунках начебто ожили. І тепер Рада та Альбрехт не відчували себе. Цілковито! Начебто не мали тіл. Магія робила свою справу – вони стали одним цілим.

Розриваючи клуби диму, над людьми, які все ще намагалися загасити вогонь, злетів синій водний птах - акварітіс, який у міфології зображували на щиті Верховного бога Алмеса – повелителя прісних вод. Він жив лише на Свериді – в обителі богів.

Скориставшись заклинанням, Рада з Альбрехтом почули чийсь древній голос. Він йшов з нізвідки. За допомогою цього заклинання можна було скористатися силою цього чарівного птаха. Однак в історії ще  не було нікого того, кому розкрили заклинання. Птах повністю складалася з води, від кінчиків крил до хвоста.

Зробивши коло над стайнями, водяний птах полетів униз і, прорвавшись через вогонь, розкрив свої крила. Ні стіни, ні зачинені двері – нічого не завадило йому це зробити. За секунду він роздувся до гігантських розмірів і охопив собою всю стайню.

«Вогонь! Гаси вогонь!» – подумки відгукнувся хтось із них. – вони не розрізняли, де вони і що вони тепер таке.

Птах знову злетів та загасив вогонь в одному місці чарівним крилом. До них долинули іржання зляканих коней, які металися по денниках.

Птах зробив коло, поливаючи водою вогонь, який став уже затихати. Зробивши віраж, він пролетів через всі стайні і заливаючи вогонь остаточно.

Після цього птах ще деякий час літав по колу, але було помітно, що він почав зменшуватися. Яскраве світло огорнуло  його і тоді Рада та Альбрехт знову відчули себе. Їх продовжувало обволікати коконом зі світла, і знову з'явилося почуття, що вони кудись летять. Вся ця дія зайняла секунд п'ять.

Рада та Альбрехт раптом розплющили очі і судорожно вдихнули повітря. Тепер вони стояли у стайні. На підлозі зібралися великі калюжі, вода капала звідусіль, але головне вогню більше не було.