Розділ 64. Первородні

Рада сиділа біля вікна, перебираючи складки на спідниці. Брунатне волосся спадало на спину легкими хвилями. До цього вона намагалася зібрати його у високу зачіску, а потім кинула усе, коли одне пасмо не хотіло триматися шпильками. Дівчині було нудно.

Надворі без перерви йшов дощ. Великі дощові краплі стукали по склу, стікаючи вниз. Вітер завивав, обриваючи з дерев пожовкле листя. Погода змінювалася, як настрій молодої дівчини. Адже зранку ще світило сонце, а одразу після обіду полила злива.

Вставши зі стільця, Рада пройшлася по кімнаті. Після повернення у Фероманськ все пішло не так. Мерлін відразу покликав Альбрехта до себе, і тепер він був присутнім на всіх зборах. Раду навіть близько не підпускали до дверей, натякаючи, що політика не жіноча справа. Дівчина не знала, що її ображало більше: те, що її не кличуть на нудні збори, чи те, що Альбрехт більше не поруч.

Підібгавши губи, Рада вийшла на балкон. Дивлячись, як дощ стукає по кам’яному поручню балюстради, дівчина розмірковувала над словами сказаними Долунай. Рада й досі не знала, про кого вона говорила. Але почала здогадуватися. Адже все було ясно, як божий день. Тільки один герцог міг зробити її знаменитою. Але чомусь цей герцог близько себе її не підпускав. Навіть після того, як вона добре виконала його доручення.

Рада задумливо подивилася на балкон навпроти. До нього було по повітрю лише п’ятдесят метрів.

«Як же вплинути на твого брата?»

* * *

- Рада, ти  спиш? – як тінь у кімнату прослизнув Альбрехт.

Дівчина сиділа на ліжку та читала книгу.

- Проходь, - прошепотіла вона, відклавши книгу вбік. – Що було на зборах?

Альбрехт, озирнувшись, узяв стілець та підсів до ліжка.

- Мерлін збирається розпочати війну проти Роену! Морл не хоче повертати мандрівників у часі додому. Він не розуміє, що скоро Тріщина стане неконтрольованою. Тому Мерлін вирішив підтримати повстанців з півночі та повернути ті землі до нашої корони.

- О-о-о. – ця інформація зацікавила Раду. Саме про це казала Долунай.

- До нього нещодавно прибув гонець із Віджио. Уявляєш, вони навіть зібрали своє військо!

- І що ж Мерлін збирається зробити? Коли він відправить армію у бій? – в її очах спалахнув вогник.

- Не знаю! Я пішов, перш ніж вони це стали обговорювати.

- Тебе він, звичайно, візьме із собою?! – прикусивши губу, Рада відвела погляд від друга. Несподівано прокинулися ревнощі.

- Мабуть. - Альбрехт про щось замислився. - Але ж я ніколи не брав участі в битвах! Рада, я боюся...

- Чого ти боїшся? - здивовано глянула на нього дівчина.

- Смерті. - коротко відповів Альбрехт, і очі його згаснули.

– А я думала, що ти нічого не боїшся! – хмикнула вона.

- Рада, ти не розумієш! Я не вмію вбивати! Але й відсиджуватися в замку мені не дозволять! До того ж на нашу армію розраховують! Ми зможемо забрати у Морла Віджио!  - Альбрехт мрійливо посміхнувся. – І буде все, як ти вчила з історії. Побудують «Резенфорд». А перед цим ми закриємо Тріщину. Розвідка доповідала, що по імпульсам вона знаходиться не так далеко від материка. А тоді ти зможеш…

- Повернусь додому! - закінчила за нього Рада. Вона не розділяла його ентузіазм. - Це, звичайно, чудово! Але якого біса ти будеш битися за Віджио яке ніколи в житті не бачив, а мене Мерлін на кілометр до нього не підпустить.

Альбрехт глянув у її повні рішучості ока. Клубок підступив до горла. Хлопець, проковтнувши слину, відвів від неї погляд.

- Ти ж дівчина…

- І що мені тепер сидіти вдома, прати-прибирати та дітей народжувати? – Раду це нагадування вивело з себе. Зірвавши з себе ковдру, вона стала ходити по кімнаті. - Я не для цього опинилася тут! Мене навчали битися! Я володію зброєю краще за тебе! Та я тебе навіть вчила!

– Я не казав такого! – Альбрехту довелося сісти боком на стільці, щоб тепер її бачити. - Ну, скажи, навіщо тобі це?

Рада повернула до нього голову та хижо посміхнулася.

– Я хочу бути знаменитою!

Альбрехт лише похитав головою. "А мені треба, щоб ти була жива ..." - промайнуло в нього в голові.

- Я завтра ж скажу про це Мерліну! - потираючи долоні, продовжила ходити по кімнаті дівчина.

Альбрехт полегшено зітхнув. Він знав, що Мерлін ніколи не погодиться, щоб вона брала участь у бою.

- А якщо він відмовить? – поцікавився хлопець, примружившись.

– Не відмовить! В мене є план! - засміялась чарівниця та кружляючи повернулась до ліжка. Альбрехту від цього стало не по собі. - Альбрехт, хіба тобі ніколи не хотілося здобути славу? Щоб тебе пам'ятали у віках, складали легенди!

Альбрехт на кілька хвилин замислився. Питання виявилося для нього складним, щоб ось так з ходу відповісти.

– Хто ж хоче бути забутим?

Зупинившись, Рада похитала головою.

- Не думай, що я повна дурепа та не розумію, що можу загинути! Але я хочу разом із усіма захищати свою землю! Розумієш, Віджио мій дім! Я хочу допомогти повернути його законному власнику! Так само, як і решта землі! Міста Глобер та Европер! Їх зараз немає, але за сто років вони з'являться. Це будуть великі міста! Европер стане центром естрадної пісні. Стільки знаменитих музикантів закінчать там академію. – раптом дівчина замовкла. - Це буде тільки якщо Мерлін зможе відвоювати Елея Еланою Соррель Астра!