Розділ 65. Рішення прийнято

Канна сиділа на березі, звісивши ноги у воду. Хвилі м'яко торкалися її щиколоток, і прохолодний бриз освіжав розпалене чоло. Ліс, що прихистив їх, тягнувся аж до води, і саме це дозволило їм залишитися непоміченими, коли повз проходили ворожі кораблі. Раніше Канна дивувалася, чому ці місця — руїни та гущавину соснового бору — завжди оминали люди. Але після відвідин міста все стало зрозумілим: тутешні мешканці боялися заходити сюди.

Подейкували, що в темному лісі живуть злі духи, які ночами виповзають зі своїх схованок і полюють на всіх, хто випадково опиняється поблизу. Канна знала, що це лише казки, народжені страхом. Людей так залякали розповідями про золотих ельфів, що вони бачили в них жахливіших чудовиськ, ніж орки чи гобліни. Можливо, саме тому кількасот років тому їх і винищили.

Зітхнувши, вона піднялася на ноги та рушила вздовж берега. Ліс простягався до самого горизонту, і хоча Канна кілька днів намагалася дослідити його, навіть їй, досвідченій чарівниці, це не вдалося. Ці хащі легко могли збити з пантелику навіть найкращого мага.

Ще під час навчання в «Резенфорді» вона намагалася з’ясувати історію лісу, перечитавши безліч старовинних джерел, але так і не знайшла нічого путнього. Подейкували, що десь у глибині стоять руїни стародавнього ельфійського міста, однак магія, що захищала його, залишалася непохитною навіть через століття.

Звідси добре було видно крихітний острів Вечерінг. Його земля була пронизана печерами, а над усім височів знаменитий замок з двома вежами. Саме він мав стати випробуванням для третьокурсників та п'ятикурсників «Резенфорда» на практичному іспиті.

Канна повернулася на лісову стежку, вирішивши завершити прогулянку. Коли вона за пів години повернулася до табору, її зустрів гонець, який поїхав до Зарганса з посланням ще тиждень тому. Серце в грудях затріпотіло.

Забравши листа, жінка поспішила до свого намету. Руки тремтіли від хвилювання — цей клаптик паперу міг перевернути їхні життя.

Відкинувши полог, Канна помітила трьох чарівників, які вже чекали на неї.

Графи Локстерн, Флурмстей та Ворвуч за тиждень у таборі повстанців добре впоралися зі своїми обов'язками. Канна навіть здивувалася, як швидко вони змогли знайти спільну мову з іншими. Якби їхній досвід і знання справді допомогли здійснити задумане, це стало б важливим кроком до мети.

Вона обережно зламала сургучну печатку й швидко пробіглася поглядом по тексту. Полегшене зітхання вирвалося з її вуст.

— Великий герцог оголошує війну Роену! Він згоден підтримати нас! — проголосила Канна. — Він уже збирає військо і буде разом з ним під стінами Рамурської фортеці за два тижні! — згорнувши сувій, вона подивилася на інших. — Але  місто захопити потрібно нам до приходу Мерліна! Це має бути не захват території, а воля містян. — Катана зітхнула. — Еміль, скільки жителів міста ще приєдналося до нас?

— Нас підтримує більшість! Коли буде потрібно, вони відчинять нам ворота!

— Це добре! — кивнула Канна, її губи торкнулася ледь помітна посмішка.

Коли зібрання закінчилося, Канна попросила Джефрі затриматися.

— Скажи, ти ж як і я із роду перевертнів. Хто твій звір?

— Мій родовий символ — ведмідь.

— Тільки в нього? — уточнила Канна. — Твій батько теж це умів?

— Ні! Здатність перетворюватися передається через одне або два покоління! Ніхто точно не знає, у кого із нашого роду знову з'явиться цей дар. У тебе не так? — спитав Джефра.

— Не зовсім! Мої батьки по лінії Солонгтон були чистокровними сиренами. Але згодом почали народжуватися лише напівкровки, і виникло три сили. Ми їх називаємо Дарами! Вони передавався лише за жіночою лінією! Одна перетворювала руки на крила, інша мала чарівний голос, а третя могла ставати птахом! Дар перевертня іноді змінювалася. Я належу до двох родів, Вольфрам та Солонгтон! У мене проявилася здібність роду Вольфрам, тому я вовк. За інших обстави, я б могла перевертатися птицею.

Джефрі переступив з ноги на ногу.

— Якщо ти сподіваєшся, що я зможу використати свою тваринну подобу, то на жаль… Я вже багато років не перевертався. Я можу втратити контроль.

— Зрозуміла. Подумаємо над цим після битви. — кивнула Катана ледь посміхнувшись кутиками губ. — Якщо ти, звісно, хочеш повернути собі силу.

— Мені й так добре жилося. Але якщо буде треба я стану займатися. З твого дозволу, я піду! Потрібно ще потренуватися у магії!

— Іди! — кивнула Канна. — Я скоро теж прийду!