Розділ 62

Перед ними відкрилася велика галявина, метрів п'ятдесят завдовжки і трохи більше завширшки. Усяди стояли намети, десь на рожні смажився олень. Звуки стали набагато голоснішими, коли всі п'ятеро ступили за чарівний бар'єр, що захищав табір. Еміль, Хейл та Джефрі втратили дар мови побачивши те, що ховалося в лісовій гущавині. Але варто їм зробити кілька кроків, як їм дорогу заступило двохметрове чудовисько.

- Ельфейс-орк! - скрикнув Еміль, похитнувшись, і мало не впав на землю.

Джефрі та Хейл вихопили свої чарівні палички, коли чудовисько вишкірилося, протягнувши до них руку. Побачивши, що назріває конфлікт, Канна стала між ними.

- Не стріляти! Не нападати! Це наші друзі! – крикнула жінка, звертаючись до обох боків.

Ельфейс-орк залишився стояти, до нього підійшло ще двоє таких самих чудовиськ. За ними виглядали звичайні люди навіть не збираючись тікати від чудовиськ.

- Еміль, Джефрі, Хейл, опустіть чарівні палички! Вони вам нічого не зроблять! – попросила Канна.

– Але ж це ельфейс-орки! Ці чудовиська грабують і вбивають людей! – вигукнув Еміль.

– Тепер вони цього не роблять! Вони дали мені непорушну клятву, що боротимуться на моєму боці! – відповіла Канна.

- І ти думаєш, що вони її дотримають? Це ж чудовиська! Я чув, що вони підкоряються своїй богині Вульм! - заперечив Джефрі, паличку він поки прибирати не поспішав.

– То це вони підкорялися мені! Я була Вульм! Потім мене розкрили, мені довелося тікати… Тепер, коли вони дізналися моє справжнє ім'я, вони готові  мені служити! – Катана обвела присутніх поглядом та цокнула язиком.

- Отже, ти нас у пастку привела?! Те, що ти говорила про чарівну школу, це була брехня?! І про свою дочку ти теж брехала? – схопився за голову Джефрі. Він наче не чув, що вона до цього казала.

Канна побачила, як чарівники позадкували до виходу. Не можна було припустити, щоб вони зараз пішли. Вона кілька разів махнула рукою, щоб «глядачі» розходилися, щоб не лякати їх ще більше.

– Я казала правду! Мабуть, ви мене погано слухали! Ви нам справді потрібні! Нам потрібні досвідчені чарівники які зможуть керувати людьми та… ельфейс-орками. Я надіслала звістку Великому герцогу Мерліну! Він має прийти нам на допомогу! Я знаю, як має бути! Я бачила майбутнє, і в ньому має бути так, як я сказала!

На кілька хвилин запанувала тиша.

- Мені здається, що це погане місце для розмов! Тут галасливо та смердить! Краще вам поговорити у наметі! – перервала мовчання Нерісса. – А мені час повертатися у своє озеро! Якщо щось буде не так, я попереджу! – кивнувши, вона пішла геть із табору.

Канна вичікувально подивилася на Еміля, Джефрі та Хейла, вони зараз про щось перешіптувалися.

– Ну що ви вирішили? - чоловіки кинули на неї сердитий погляд. - Дайте мені шанс! Я доведу, що це потрібно!

- Гаразд! Пішли в твій намет! – махнув рукою Джефрі. – Тільки без фокусів! – пригрозив він.

Канна знизала плечима і вказала їм на намет, який стояв осторонь від інших. Проходячи повз намети, жінка постійно поглядала на всі боки. Вона бачила, як напружилися її супутники, перебуваючи в такій близькості від ельфейс-орків. Вона й сама спочатку не могла виносити їхньої присутності.

Зайшовши до намету, Канна закрила полог, щоб їм ніхто не завадив. Пройшовши до скрині, вона витягла карту та відкинувши зі столу усе зайве, розгорнула її.  

- Сідайте! – вказала на стільці сховані під столом.

Меблів у наметі було небагато. Зате тут було багато зброї, зваленої у купу, і кілька скринь. Мабуть, останнє колись належало піратам. Підійшовши до ширми, Канна стягнула спідницю, залишившись у шкіряних штанях, які дуже ефектно облягали її стегна.

- Ви, мабуть, бачили, що окрім ельфейс-орків тут є ще люди! - промовила вона, сідаючи в оббите шкірою крісло. - більшість із них приєдналися до мене, поки я добиралася сюди. Ці люди ошукані, покинуті королівством! Їх сім'ями вигнали з рідного дому, змусили жити в чужих краях і починати все наново! Вони так само, як і я, хочуть, щоб нами керував мудріший і справедливіший правитель! У нашому випадку, це Великий герцог Мерлін!

Жінка витримала паузу, закинувши ногу на ногу.

- Що доброго змогло дати вам королівство? Чому ви сидите в задимленій таверні та пропиваєте останні гроші? Не для цього вас вчили! Чому вам легше ховатися, як миші  по норах і чекати, поки вас усіх переб’ють? Може, краще виступити проти? За допомогою герцогства у нас є реальні шанси здобути перемогу! - Канна ще раз обвела присутніх поглядом. - Чому король позбавив вас титулів, будинків, земель? Якщо це, звісно, не таємниця.

Першим наважився відповісти Джефрі. Канна почула, як хруснули суглоби, коли він стиснув руку в кулак. Чоловік підвівся на ноги, розправивши плечі.

- Чого тут приховувати... Король обдирав нас до останньої копійки!! Йому потрібні були безмозкі ляльки, які виконуватимуть його абсурдні накази! Наші графства знаходилися по сусідству. Коли терпець урвався, ми підняли заколот! Але… – раптом замовк Джефрі.

- Нам не вдалося нічого досягти! Заколот був придушений, а ми потрапили за ґрати! - закінчив за нього Еміль. – Ось чим закінчуються подібні мрії! Найбільше з нас постраждав Хейл. – чоловік подивився на друга, який сидів опустивши очі.