Розділ 64. Табір у лісі

Перед ними відкрилася велика галявина — метрів п’ятдесят завдовжки й трохи ширша. Усюди стояли намети, а десь на рожні смажився олень. Звуки навколо стали набагато голоснішими, коли всі п’ятеро перетнули чарівний бар’єр, що захищав табір.

Еміль, Хейл і Джефрі заціпеніли, побачивши те, що ховалося в лісовій гущавині. Але щойно вони зробили кілька кроків уперед, як їм дорогу заступило двометрове чудовисько.

— Ельфейс-орк! — скрикнув Еміль, похитнувшись, і ледь не впав.

Джефрі та Хейл вихопили чарівні палички, коли чудовисько вишкірилося й простягло до них руку. Побачивши, що назріває конфлікт, Канна швидко стала між ними.

— Не стріляти! Не нападати! Це наші друзі! — голосно сказала вона, звертаючись до обох сторін.

Ельфейс-орк залишився стояти, а до нього приєдналися ще двоє таких самих істот. За їхніми спинами виднілися звичайні люди, які навіть не думали тікати.

— Еміль, Джефрі, Хейл, опустіть палички! Вони не заподіють вам зла! — попросила Канна.

— Але це ж ельфейс-орки! Ці чудовиська грабують і вбивають людей! — вигукнув Еміль.

— Вони більше цього не роблять! Вони дали мені непорушну клятву боротися на моєму боці! — твердо відповіла Канна.

— І ти думаєш, що вони її дотримаються? Це ж чудовиська! Я чув, що вони підкоряються своїй богині Вульм! — заперечив Джефрі, не поспішаючи опускати паличку.

— Так. Але це я під її виглядом багато років плавала океаном разом з ними. — Канна кинула погляд на присутніх і цокнула язиком.

— Отже, ти заманила нас у пастку?! Те, що ти говорила про чарівну школу, було брехнею?! І про свою дочку теж?! — Джефрі схопився за голову.

Канна помітила, як чарівники повільно задкують до виходу. Вона не могла допустити, щоб вони пішли зараз.

Вона кілька разів махнула рукою, наказуючи спостерігачам розійтися, аби не лякати гостей ще більше.

— Я казала правду! Ви, мабуть, просто мене погано слухали! Ми справді потребуємо вас! Нам потрібні досвідчені чарівники, які зможуть керувати людьми й… ельфейс-орками. Я вже надіслала звістку Великому герцогу Мерліну! Він має прийти на допомогу! Я знаю, як має бути! Я бачила майбутнє, і все повинно скластися саме так!

На кілька хвилин запанувала тиша.

— Мені здається, що це не найкраще місце для розмов. Тут галасливо й тхне! Краще поговорити в наметі! — раптом сказала Нерісса. — А мені час повертатися до свого озера. Якщо щось піде не так, я вас попереджу.

Канна вичікувально подивилася на Еміля, Джефрі та Хейла. Ті про щось перешіптувалися.

— Ну що вирішили?

Чоловіки кинули на неї сердиті погляди.

— Дай нам хоч якийсь привід тобі довіряти! — нарешті озвався Джефрі.

— Дайте мені шанс! Я доведу, що це необхідно!

— Гаразд! Пішли до твого намету! — махнув рукою Джефрі. — Але без фокусів! — попередив він.

Канна знизала плечима й вказала на великий намет, що стояв осторонь від інших. Проходячи табором жінка постійно оглядалася. Вона помітила, як напружилися її супутники, перебуваючи так близько до ельфейс-орків. Вона й сама спочатку не могла терпіти їхньої присутності.

Зайшовши до намету, Канна закрила полог, щоб ніхто не завадив. Вона підійшла до скрині, витягла карту й, відсунувши зі столу все зайве, розгорнула її.

— Сідайте! — вказала на стільці, заховані під столом.

Меблів у наметі було небагато, зате зброї — чимало: вона лежала у купах поруч із кількома скринями, що, ймовірно, колись належали піратам. Підійшовши до ширми, Канна стягнула спідницю, залишившись у шкіряних штанях, які ефектно облягали її стегна.

— Ви, мабуть, помітили, що окрім ельфейс-орків  тут є й люди! — промовила вона, сідаючи в оббите шкірою крісло. — Більшість із них приєдналися до мене, поки я добиралася сюди. Це ошукані, покинуті королівством люди! Їхні родини вигнали з рідних домівок, змусили жити в чужих краях і починати все заново! Вони, як і я, прагнуть мудрішого та справедливішого правителя. У нашому випадку — Великого герцога Мерліна!

Жінка витримала паузу, поклавши ногу на ногу.

— Що доброго вам дало королівство? Чому ви сидите в задимленій таверні та пропиваєте останні гроші? Не для цього вас вчили! Чому вам легше ховатися, як миші, й чекати, поки вас переб’ють? Чи не краще виступити проти? Герцогство дає нам реальні шанси на перемогу! — Канна оглянула присутніх. — Чому король позбавив вас титулів, будинків, земель? Якщо це, звісно, не таємниця.

Першим наважився відповісти Джефрі. Він стиснув кулак, і Канна почула, як хруснули суглоби. Чоловік випростався.

— Що тут приховувати... Король обдирав нас до останньої копійки! Йому потрібні були безмозкі ляльки, що виконуватимуть його абсурдні накази! Наші графства були сусідами. Коли терпець урвався, ми підняли заколот. Але... — він раптом змовк.

— Але нам нічого не вдалося! Заколот придушили, а ми опинилися за ґратами! — закінчив за нього Еміль. — Найбільше постраждав Хейл. — Він глянув на друга, що сидів, опустивши очі.

— Король Колгарі знищив мою родину. — тихо промовив Хейл. — Ми не хотіли коритися. Після того як Морл захопив трон, нас випустили. Але ні титулів, ні земель нам не повернули. Сказали тільки, щоб раділи, що взагалі живі.

— Бачу, у вас достатньо причин ненавидіти королівство. То чому ж ви відмовляєтесь від моєї пропозиції? — Канна уважно оглянула їх, шукаючи зачіпку, що переконає їх. Вона не хотіла вірити, що в’язниця їх настільки зламала.

— Ми вже пробували боротися! І нічого доброго з цього не вийшло! — заперечив Джефрі. — Ми не візьмемо на себе таку відповідальність!

— Я візьму. Це моя армія. До того ж серед нас здається є ті, хто був із вами тоді. Вони все ще хочуть повернутися додому. Багато хто втік до герцогства, жив там, а тепер повернувся.

— Ми й самі думали податися туди й просити Великого герцога про якусь посаду. Але потім опустили руки. Йому зараз не до нас. — зізнався Еміль, відвівши погляд від карти.