«Знов. – Морл стояв на одній із оборонних веж фортеці Вольфера і дивився на те, що розгорталося поблизу міста. – Наче не було тих довгих років.
Морл нещодавно дізнався про те, що на нього йдуть півсотні ворожих кораблів. До того їх приховував густий туман. Потерпівши поразку на землі, імператор Гордій вирішив вдарити з моря. Два тижні тому королівська армія захопила фортецю Табата, відкривши собі шлях до Алісії. Напевно, він сподівався, що місто паде так само, як і сім років тому. Але зараз Морл був готовий, він вже не дванадцятирічний хлопчик, якого зламала війна.
Він мав достатньо воїнів, щоб захистити Вольфер, тим паче, тепер його захищали міцні стіни. Єдиним можливим місцем нападу з моря були порт та верф, які лежали за міською стіною. Вони розташовувалися між двома скелями, що дозволяло поставити на них лучників гармати. Якщо кораблі зайдуть у цю гавань вони втратять маневреність.
Будинки рибалок – тих, хто жив за міським муром – були вже давно покинуті. Небо затягнулося сірими хмарами. Морл сподівався, що піде дощ та вдасться уникнути пожеж. Загорнувшись у плащ, король довго дивився у підзорну трубу. Поки кораблі були далеко, він не міг наказати вдарити по них з гармат, та й стріли туди ще не долітали.
Перевіривши, чи на місці його лук, Морл вийняв його з сагайдака і вклав одну стрілу з синім оперенням. Він прицілився, вимірюючи відстань між ним і кораблями, але стріляти не став.
- Ваша Величність, кораблі вже досить близько! Дозвольте їх потопити? – підійшов до нього сивобородий чоловік у обладунках. На згинанні руки він тримав шолом.
- Зачекайте! – Морл підняв вказівний палець, навіть не глянувши на свого воїна. - Нехай вони підійдуть ближче!
- Але часу вже майже немає! – заявив воєначальник. Він вже почав нервувати.
Морл кілька довгих секунд стояв, вдивляючись на море. Він ретельно все обмірковував і щось підраховував у голові.
- Дозволяю! – кивнув він.
Воєначальник, вклонившись, побіг виконувати наказ. Морл напружено чекав, коли нарешті пролунає перший залп. Він боявся, що запізнився і кораблі підійшли надто близько. Гармати на першій стіні, що відокремлює місто від порту, загуркотіли. В той же час Морл побачив, що зламалися щогли на п'яти кораблях, а три кораблі за лічені хвилини пішли під воду. Потім пролунав ще один залп і полетіли стріли.
Але тут противники відкрили вогонь, і в бік порту теж полетіли запалені стріли. Вони градом обрушилися на рибальські будиночки і ті миттєво спалахнули. Слідом на порт впали важкі ядра, але жодне з них, на щастя, не пробило оборонну стіну. Незабаром на пристані почалася пожежа. Її одразу ж загасили поки вона не перекинувся на верф.
Імператор Гордій вчинив, як йому здавалося, хитро. Напавши на Вольфер, вони збиралися знищити верф та послабити сили супротивника на морі. Сім років тому їм це майже вдалося. Вони перетворили місто в палаючий смолоскип, вбиваючи всіх, хто траплявся на їх шляху.
Тоді король Колгарі оголосив війну імператору. На якийсь час імперія замовкла, втративши частину своїх острівних земель. Морл чудово знав, що більшість підлеглих Гордія люди. Чорних магів, яких особисто набирав імператор, він мав небагато. Через свою ненависть Гордій в імперії затіяв різанину і перебив майже всіх чарівників.
До Морла доходили чарівники, що деякі білі чарівники в імперії все-таки залишилися, і він розраховував тепер зіграти на ненависті та страху Гордія. Адже в армія королівства на дві третини складалося з чарівників. Та ще було з півдюжини прибульців із минулого.
У імператора вони теж були, і це не слід було скидати з рахунків. Більшу частину флоту Гордія вдалося потопити, але інші прстали до берега. З кораблів висипалися люди в обладунках із зображенням голови лева. На суші їх зустріла піхота короля.
Морл теж брав участь у бою. Його сніжно-білі обладунки в променях вранішнього сонця набули червоного відтінку.
Лише за кілька годин після того, як почалася облога, він вирішив залишити оборонну вежу. Йому треба було перевірити решту постів. Залізши на коня, молодий король, в оточенні охорони, поїхав дорогою, що проходила біля стіни. Мости були вже давно підняті, ґрати зачинені.
Об'їхавши місто периметром, Морл поскакав до замку. Там його зустріла Джуліана. Вона теж була в обладунках.
- Морл, я тебе всюди шукала! Ти потрібний у тут! Потрібно обговорити план захисту, якщо ворог проб'є першу та другу стіну! - сказала вона.
- Чим тобі не сподобався попередній план? – Морл хмикнув. - Запевняю тебе, до замку вони не зможуть дістатися! - відповів Морл, слідуючи за нею.
- Він ньому багато прогалин. Тобою керують емоції. – кинула Джуліана не спиняючись.
- Можеш бути певною. Зараз в мене лише одна мета: не дати Гордію знов завдати кривди містянам.
- Тобі слід прислуховуватися порад тих, хто знається на війні більше. Вони зможуть розширити твої знання. Не ігноруй це.
Морл закотив очі, але сперечатися не став. У чомусь вона була правою.
Король та принцеса рухалися швидко. У замку, як і в місті, було гамірно. Чарівники закінчували накладати на вікна захисні чари, а цілителі приймали поранених із першої стіни. Пройшовши до тронної зали, Морл підійшов до столу, на якому лежала карта міста. Один з генералів армії - Уолт, стояв праворуч від нього. Цей чоловік вірно служив його батьку - королю Колгарі. На щастя він приніс йому присягу і Морл вирішив залишити його на посаді.