Розділ 53. Долунай

Відпустивши долоню Ради, Долунай зітхнула і знову повернула обличчя до моря.

— Горю моєму немає кінця! Воно гостріше за ті каміння, що внизу скелі. Скільки часу минуло… скільки сліз я пролила…

Рада переглянулась із Шахрією. Те, що прийшло їй в голову, було неможливим.

— Чи можемо ми тобі допомогти?

Долунай уважно подивилася на неї, і обличчя її стало серйозним.

— Якби ви змогли знайти голову мого Ваїля, я була б вам вдячна! Я сама не можу це зробити. Мене не відпускають далеко від місця!

— Але чи є в тебе припущення, де вона може бути? — замислилася Рада.

Долунай заплющила очі, вітер пройшовся по її волоссю, але жоден локон не здригнувся.

— Одна людина дуже багато знає про Ваїля! Його звуть Саїд, він живе у невеликому містечку на півночному-заході пустелі! — сказала привид і розплющила очі.

— Але ж на півночі тільки місто… — Рада задумалася. — Нам Шилох казав, що воно дуже небезпечне, ми хотіли раніше їхати через нього. Там работоргівля…

— Ти про що? — здивовано подивилася на неї Шахрія.

— Про Ваїль! Нам Шилох сказав...

Шахрія роздратовано скривилася.

— А ви чого хотіли? Він слуга султана! Хіба султан вам показуватиме свою бідність?! Він наказав провести вас найбагатшими містами! Немає у Ваїлі ніякої работоргівлі! Люди там живуть дуже бідно, султан щороку піднімає податки! — пояснила Шахрія.

Долунай, раптом почувши в їхніх словах назву міста, здригнулася.

— Як, ви сказали, називається місто?

— Ваїль! Він якраз на північ! — відповіла Шахрія, і раптом її осяяло. — Адже ім'я того, кого треба знайти, таке саме! Може, його голова там?

— Тільки ви можете нам допомогти! — вигукнула Долунай, схопившись на ноги. — Знайдіть голову Ваїля, і я нарешті знайду спокій! І твої землі, Шахріє, не будуть страждати від Мертвих Сліз.

— Але ж Ваїль далеко! Туди їхати кілька днів! — не втрималась Рада. — Ми не можемо довго бути відсутніми!

— Мої дівчата зроблять вам чарівний килим! Вранці ви вже будете у Ваїлі! — сказала примара і, відвернувшись, підійшла до краю скелі. — Я вас чекатиму з будь-якими звістками завтра!

Не встигли Рада з Шахрією щось відповісти, як Долунай стрибнула вниз зі скелі та розчинилася у хвилях.

Поряд з ними залишилася лише свита принцеси. Вони були також примарами. Дівчата підвелися, відклавши свої інструменти, і раптом, піднявши руки вгору, начарували срібну нитку. Напівпрозорі красуні закружляли, сплітаючи сотні ниток. Вони робили це настільки швидко, що неможливо було простежити. Вже за пів години на траві лежав готовий килим. На ньому були зображені Селена та море, а під ними — пустеля Катавара та всі міста Філанти.

Відійшовши від свого творіння, дівчата вклонилися, і одна сказала:

— Цей килим зробить вас невидимими, і ви зможете без проблем дістатися Ваїля! Коли він вам буде не потрібен, накажіть йому зменшитися. А потім накажіть стати знову більшим! Тільки пам'ятайте, що цей килим наділений чарівною силою тільки поки на небі повня! Часу у вас багато, але коли Селена піде на спад, килим перетвориться на пил!

Рада із Шахрією дуже уважно слухали дівчат. Їх чекала довга дорога. Коли Рада сюди їхала, вона навіть подумати не могла, що на неї прийматиме участь у подібному. Дівчина турбувалася, що вранці її почнуть шукати.

Зітхнувши, Рада ступила на чарівний килим слідом за Шахрією. Той смикнувся, і дівчата мимоволі скрикнули, хапаючись одна за одну. Проте вже за хвилину вони пристосувалися до плавного гойдання в повітрі, і килим завмер за два метри над землею. Помахавши на прощання дівчатам, що залишилися на скелі, вони взяли курс на північ і піднялися вище.

Шахрія озирнулася: привиди, що недавно ще стояли на скелі, почали танути в холодному нічному повітрі, аж поки не зникли зовсім. Сяйво Селени заливало пустелю сріблом, і це було їм на руку. Килим ніс їх високо над землею, а магія, яку наклали подруги Долунай, приховувала їх від сторонніх очей.

Внизу пропливали дивовижні краєвиди: піщані дюни, що переливалися від світла зірок, оази, що вигравали темними плямами серед пісків. Але принцеса Шахрія, кутаючись у плащ, не милувалася цим видовищем. Вона сиділа нерухомо, втупившись у далечінь. Долунай передбачила їй щасливе майбутнє, та чи справді воно чекало попереду? Як вона стане султаною, якщо до кінця повні залишалося лише три дні?

Ніч над пустелею була пронизливо холодною. Килим мчав їх уперед, і час плинув швидше, ніж вони того бажали. Краєвиди згасали, поступаючись безмежному морю піску. Аж ось, коли перші сонячні промені прорізали небосхил, попереду замайоріло місто Ваїль.

Воно було невеликим: низенькі будинки з очеретяними дахами тулилися один до одного, а вуличками гуляв вітер, підхоплюючи перекотиполе. Коли Рада з Шахрією спустилися на землю, небо вже заливало світло. Принцеса швидко наказала килиму зменшитися й заткнула його за пояс. Тепер, коли чари Долунай більше не приховували їх від людських очей, вони натягнули каптури на голови.

Рада вражено оглядала місто. Ваїль був на межі злиднів. Люди, які зустрічалися їм, виглядали змученими: виснажені обличчя, худі руки й ноги, обірваний одяг у латках. Від цієї картини їй стало тісно в грудях, а сльоза непрохано скотилася по щоці.