Розділ 51

Відпустивши долоню Ради, Долунай зітхнула і знову повернула обличчя до моря.

- Горю моєму немає кінця! Воно гостріше за ті каміння, що внизу скелі. Скільки часу минуло… скільки сліз я пролила…

Рада переглянулась із Шахрією. Те, що прийшло їй в голову було неможливим.

– Чи можемо ми тобі допомогти?

Долунай уважно подивилася на неї, і обличчя її стало серйозним.

- Якби ви змогли знайти голову мого Ваїля, я була б вам вдячна! Я сама не можу це зробити. Мене не відпускають далеко від місця!

- Але чи є в тебе припущення, де вона може бути? - замислилася Рада.

Долунай заплющила очі, вітер пройшовся по її волоссю, але жоден локон не здригнувся.

– Одна людина дуже багато знає про Ваїля! Його звуть Саїд, він живе у невеликому містечку на півночі пустелі! – сказала привид і розплющила очі.

– Але ж на півночі тільки місто… – Рада задумалася. – Нам Шилох казав, що воно дуже небезпечне, ми хотіли раніше їхати через нього. Там работоргівля…

- Ти про що? - здивовано подивилася на неї Шахрія.

– Про Ваїль! Нам Шилох сказав...

Шахрія роздратовано скривилася.

– А ви чого хотіли? Він слуга султана! Хіба султан вам показуватиме свою бідність?! Він наказав провести вас найбагатшими містами! Немає у Ваїлі ніякої работоргівлі! Люди там живуть дуже бідно, султан щороку піднімає податки! – пояснила Шахрія.

Долунай, раптом почувши в їхніх словах назву міста, здригнулася.

- Як, ви сказали, називається місто?

- Ваїль! Він якраз на північ! - відповіла Шахрія, і раптом її осяяло. – Адже ім'я того, кого треба знайти, таке саме! Може, його голова там?

– Тільки ви можете нам допомогти! - вигукнула Долунай, схопившись на ноги. - Знайдіть голову Ваїля, і я нарешті знайду спокій! І твої землі, Шахріє, не будуть в повний місяць страждати від кислотних дощів!

- Але ж Ваїль далеко! Туди їхати кілька днів! – не втрималась Рада. – Ми не можемо довго бути відсутніми!

- Мої дівчата зроблять вам чарівний килим! Вранці ви вже будете у Ваїлі! - сказала привид і відвернувшись, підійшла до краю скелі. – Я вас чекатиму з будь-якими звістками завтра!

Не встигли Рада з Шахрією щось відповісти, як Долунай стрибнула вниз зі скелі та розчинилася у хвилях.

Поряд з ними залишилася лише свита принцеси. Вони були також примарами. Дівчини підвелися, відклавши свій інструмент, і раптом, піднявши руки вгору, начарували срібну нитку. Напівпрозорі красуні закружляли, сплітаючи сотні ниток. Вони робили це настільки швидко, що неможливо було простежити. Вже за півгодини на траві лежав готовий килим. На ньому були зображені місяць та море, а під ними – пустеля Катавара та всі міста Філанти.

Відійшовши від свого творіння, дівчата вклонилися, і одна сказала:

- Цей килим зробить вас невидимими, і ви зможете без проблем дістатися Ваїля! Коли він вам буде не потрібен, накажіть йому зменшитися. А потім накажіть стати знову більшим! Тільки пам'ятайте, що цей килим наділений чарівною силою тільки поки на небі повний місяць! Часу у вас багато, але коли місяць піде на спад, килим перетвориться на пил!

Рада із Шахрією дуже уважно слухали дівчат. Їх чекала довга дорога. Коли Рада сюди їхала вона навіть подумати не могла, що не неї чекає подібне. Дівчина турбувалася, що вранці її почнуть шукати.

Зітхнувши, Рада залізла на чарівний килим слідом за Шахрією. Літальний засіб смикнувся, через що обидві дівчини мимоволі охнули. Але за хвилину вони пристосувалися, і килим повиснув за два метри над землею. Помахавши дівчатам, що стояли на скелі, вони взяли курс на північ і полетіли вище.

Перед цим Шахрія обернулася: привиди почали блякнути, і невдовзі на скелі нікого не залишилося. Ніч була місячна, це було на руку дівчатам. Килим-літак ніс їх високо над землею, а чари, які наклали подруги Долунай, захищали їх від сторонніх очей.

Внизу проносилися дивовижні краєвиди. Пустеля з висоти здавалася не такою вже великою. Принцеса Шахрія, кутаючись у плащ, дивилася перед собою, вона вже довго була в одному положенні. Хоча Долунай передбачила їй щасливе майбутнє, принцеса почувала себе невпевнено. Чи зможе вона? І яким чином вона стане султаною, якщо до кінця повні залишилося три дні?

Ніч видалася прохолодною, особливо тут, над пустелею. Летіли вони кілька годин.

Незабаром зникли цікаві краєвиди, внизу був лише пісок. Щойно світанок прорізав небосхил, дівчата побачили на горизонті місто Ваїль.

Він був невеликий, з маленькими будинками з очеретяним дахом. По майже порожнім вуличкам  гуляв вітер та перекотиполе.

Коли Рада з Шахрією спустилися на землю, вже зовсім розвиднілося. Принцеса швидко наказала килиму зменшитися і, заткнувши його за пояс, озирнулася. Тепер, коли їх не приховувала магія Долунай, вони стали видимими.

Щоб не викликати жодних розпитувань, дівчата накинули собі на голови каптури. Побачивши Ваїль на власні очі, Рада втратила дар мови. Місто було на межі злиднів. Ті люди, які зустрічалися їм на шляху, були не дуже привітними. Обличчя у них були змарнілі, руки і ноги – худі, а одяг – потертий і в латках. Дивлячись на таку бідність, Рада не змогла стриматися, по щоці ковзнуло кілька сльозинок.