Розділ 49

Рада мала дуже скромне уявлення про султанів. Раніше вона їх бачила лише на картинках у книжці з історії. Сидячи на тахті між Ніобою та Альбрехтом, дівчина з цікавістю розглядала тих, хто перебував у кімнаті, і намагалася хоч трохи підтримувати розмову.

Нечутно ступаючи по килиму, до кімнати увійшла висока дівчина в пурпуровій сукні з довгими рукавами, що майже торкалися підлоги. На голові у неї, як і годину тому, була одягнена діадема зі смарагдами. Принцеса Шахрія підійшла і сіла на тахту осторонь приїжджих.

Коли принцеса з'явилася, Рада відчула себе не у своїй тарілці. Султан виглядав набагато привітніше своєї племінниці. Навколо них постійно ходили слуги з тацями, підносячи їжу та напої.

Махнувши рукою, султан наказав привести танцівниць. За кілька хвилин у кімнаті з'явилися шестеро дівчат. Музиканти заграли жваву музику, і дівчата по черзі виходили до центру кімнати і танцювали, а потім стали навколо спиною один до одного. Руки їх то спліталися, то розпліталися в повітрі.

У темних очах юних красунь можна було прочитати все, що завгодно, крім болю та тривоги. Альбрехт, який ніколи не бачив такого, з цікавістю розглядав танцівниць. Бруно теж не гидував цим, хоча поряд сиділа дружина. Під кінець танцівниці вклонилися і відійшли убік.

– Шахрія! – звернувся султан до племінниці. - Станцюй для гостей!

Принцеса кинула на нього погляд повний непорозуміння. Дівчина вже хотіла похитати головою, але султан звузив очі та зміряв її поглядом. Ображено підібгавши губи, Шахрія встала з тахти та підійшовши до музикантів, щось їм наказала. Музика змінилася. Перш ніж знову повернутись, дівчина на кілька секунд заплющила очі, а потім, зобразивши на обличчі посмішку, почала свій танець.

Її рухи були більш граційними ніж у танцівниць.   Тільки в її очах не було ні пристрасті, ні тієї награної радості. Вона була справжньою південною принцесою, з голови до п'ят, і несхожою на інших – своїм світлим волоссям та синіми очима. Не дивно, що на неї дивилися з більшою цікавістю, ніж на танцівниць.

Закінчивши свій короткий танець, дівчина хотіла повернутись на місце, але султан махнув рукою, щоб вона станцювала ще.

За час вечері у Ради склалася думка, що принцеса непривітна та гордовита. Під кінець султан наказав музикантам піти, і принцеса Шахрія також швидко залишила приміщення.

- Чи не хочете, Бруно, Альбрехт, відпочити? Я можу покликати жінок! - запропонував султан, при цьому на його обличчі з'явилася вигнута посмішка.

На хвилину в кімнаті зависла тиша.

– Вибачте, але мушу відмовитися від вашої пропозиції! Я одружений! Моя релігія не дозволяє торкатися інших жінок. – сказав Бруно.

Альбрехт сидів набравши в рот води. Здавалося, він навіть не чув питання. Рада поряд з ним, нервово чекала його відповіді.

- Тоді, гадаю, ви не відмовитеся? Ви ж, Альбрехт, не одружений? – знову заговорив султан. – Може одна з цих жінок вам сподобається. Вони не тільки красуні, а й розумні. Я подарую вам її.

Рада мало не подавилася слиною. Гнівно глянувши на Альбрехта, вона одним поглядом показала, що з ним буде, якщо він погодиться. Хлопець відчув, як на спину впав ліж. Він і не збирався погоджуватися, але поведінка Ради його розсмішила.

– Я сильно втомився! Мені доведеться відмовитись! – відповів Альбрехт.

- Якщо захочете, я можу завтра наказати, щоб до вас прийшли завтра! – люб'язно запропонував султан.

Коли Альбрехт кивнув, Рада подавилася виноградом.

- А як же твоя наречена? - пильно подивилася на нього дівчина.

- Наречена? – здивувався Альбрехт.

- З якого в тебе буде весілля! – твердо сказала Рада.

- Вибачте, султане Омаре, але й в інші дні ніяк! Я збираюся після повернення одружитися. - сказав Альбрехт, обмінявшись поглядом з Радою.

- Ваша наречена, напевно, настільки красива, що затьмарює всіх моїх красунь? – лукаво примружив очі султан Омар.

«Якщо грати, то до останнього», – подумав Альбрехт і вказав на Раду.

– Самі подивіться!

Султан відповідно кивнув, а дівчина зашарівшись втупилася в долоні на колінах.

Коли вони вчотирьох вийшли в коридор, виникли запитання.

- Ви що, насправді заручені? Чому ж раніше не сказали? – Ніоба була здивована більше всього.

– Ні! Бовкнув, перш, що прийшло в голову! – відповів Альбрехт.

Рада йшла, підібгавши губи.

- Навіщо треба було приплітати сюди мене?

- Ти ж сама почала! Я не збирався погоджуватися на пропозицію султана! - сказав їй Альбрехт, підібгавши губи.

- Я сподівалася, що це буде хтось інший! - вона не перестала дутися.

- Ви справді дуже схожі на пару. – зауважив Бруно. – Але більше такого не робіть! Хоча й султан молодець, пропонувати таке це край не ввічливості.

Альбрехт лише зітхнув.

- Я зрозумів. Але ми не схожі на пару у тому сенсі. Я поки що ні на кому не збираюся одружитися! А Рада скоро повернеться свого часу...