Розділ 48

Зайшовши у відведену їй кімнату, Рада закрилася на клямку і, звільнивши волосся від шпильок та резинок, поклала їх на туалетний столик. Коси спали на груди. Дівчина швидко розплела їх та запустила у волосся п’ятірню, почухавши маківку, блаженно прикривши очі.

   Недалеко на стільці стояв таз із водою. Зачерпнувши долонями воду із тазу, Рада вимила обличчя та відкриті ділянки тіла.

Втамувавши легкий голод яблуком, дівчина відкинула ковдру та лягла на ліжко. Простирадло виявилося дуже м’яким та прохолодним, ніби її огортали води річки. Дівчина розслабилася та після палючого сонця швидко заснула.

Прокинулася вона вже коли небо було усіяно зірками. Відкинувши ковдру, дівчина сіла на ліжку.

«Альбрехт!» - перша думка була, що вона поїхали без неї.

Рада швидко взулась і, поправивши перед дзеркалом волосся, вийшла з кімнати. Вона сподівалась, що Альбрехт з рештою вже повернувся.

Підійшовши до його дверей, Рада постукала. Але їй ніхто не відповів. Дівчина здивувалася, але вирішила постукати й у двері Ніобі та Бруно. І знову тиша. Це не на жарт стурбувало чарівницю, бо було вже запізно. Тому дівчина  спустилася в хол, щоб спитати там, чи не поверталися її друзі.

У холі готелю людей було більше, ніж удень. Дівчина пробігла поглядом і, не знайшовши тих, кого шукала, підійшла до чоловіка, що стояв за стійкою та начищав келихи.

– Скажіть, постояльці з номерів сорок та сорок п’ять не поверталися? - поцікавилася вона.

Чоловік опустив очі на зошит, що лежав перед ним, і заперечливо похитав головою. Рада спантеличено подивилася на заповнений людьми хол. Розвернувшись, вона впевненим кроком пішла до вхідних дверей. Чоловік біля вікна,  витягнувши з рота трубку та видихнув кільце диму і несподівано подав голос.

- Не раджу жінці самій виходити так пізно на вулицю! Нині там стає небезпечно!

Рада кинула тривожний погляд на двері, потім на чоловіка і швидко пішла геть із холу. Її трясло від хвилювання.

«З ними ж нічого не могло статися? А вміють Ніоба з Бруно володіти мечем? Вони ж дворяни… - коли перший напад страху пройшов Рада постукала себе по лобі. – Вони всі з дитинства вчяться цьому… Але я відірву Альбрехту вуха за те, що змусив мене хвилюватися» - стиснувши кулаки дівчина повернулась  у кімнату.

 Зайшовши до свого номера, дівчина притулилася головою до стіни  заплющивши очі. Їй хотілося провалитися під землю. Вона боялася залишитись одна в цьому незнайомому місці. Підійшла до вікна дівчина подивилася на сад троянд. Вона простояла кілька хвилин, не відриваючись, думки її ніяк не хотіли заспокоюватися.

Двері нечутно відчинилися, і в кімнату хтось увійшов – Рада забула зачинити двері на засув. Почувши за спиною кроки, дівчина різко обернулася і мало не зіткнулася з Альбрехтом носом. Той стояв перед нею, як ні в чому не бувало.

- Чому ти ще не спиш? – поцікавився він.

Раді хотілося накинутися на нього з докорами і одночасно обійняти так міцно, щоб він нікуди не йшов і не лякав її більше. Але стримавши емоції вона задерла підборіддя.

– Вас чекала! Де ви були?

– Ми трохи затрималися! Місто виявилося дуже велике! Потім ми сходили повечеряти.

– Коли ми виїжджаємо? – байдуже запитала Рада.

– Завтра! – Альбрехт несподівано позіхнув. - Знаєш, я так втомився, що зараз помиюся і відразу спати!

Губи Ради ледь сіпнулись, коли вона провела його до дверей. Тепер, коли проблема вирішена, вона могла спокійно думати про щось інше.

Втомлено посміхнувшись сама собі, дівчина зачинила двері. Спати їй уже не хотілося, але навалився голод. Пробігши поглядом по підносу, Рада вирішила трохи поїсти, а потім уже вирішувати, що їй робити далі: спати чи ображатися, що їй поїсти не принесли.

На полиці біля дверей стояло кілька книжок, які зацікавили дівчину. Підійшовши ближче, вона взяла в руки одну, але не змогла прочитати жодного слова, ця мова їй була невідома. Поставивши книгу на місце, Рада все ж таки вирішила лягти на ліжко, сподіваючись, що скоро засне. А інакше їй доведеться всю ніч провести на самоті.

Наступного ранку, коли треба було рушати в дорогу, дівчина довго не могла піднятися з ліжка. Голова стала наче кам'яна, а ноги ватяні. Збитий режим сну дав про себе знати. Оскільки вона заснула під ранок, Рада хотіла ще поспати, але чудово розуміла, що треба вставати.

Коли їх осідланих коней вивели зі стайні, дівчина позіхнула, прикриваючи рота долонею. Тряхнувши головою, вона спробувала відігнати сонливість. Вставивши одну ногу в стремена, дівчина залізла в сідло та скоса подивилася на Альбрехта.

- Подивися за конем, я посплю бодай півгодини! – сказала дівчина.

- А ти не впадеш? – спитав він.

– А ти навіщо? - іронічно подивилася на нього Рада. - Я сьогодні майже не спала вночі, мені треба поспати! З сідла я не випаду ... - позіхнувши, дівчина мимоволі вилаялася. – Що я тобі розповідаю? Ти сам все знаєш!

Фиркнувши, Альбрехт кивнув. Коли вони виїхали з міста, Рада обійняла коня за шию. При нормальній температурі вона заснути не могла, а під палючим сонцем задрімала добре. Альбрехт, тримаючи за віжки її коня, тільки із заздрістю поглядав. Йому теж хотілося спати і не відчувати спеки.