Розділ 45. І знову в дорогу

Альбрехт сидів на підвіконні, обійнявши коліна руками. Дощ, що почався ввечері, не вщухав. Йому не хотілося спати. Хлопець заплющив очі, намагаючись ні про що не думати. У каміні потріскував вогонь.

Попри бажання тримати голову пустою думки не полишали. Він згадав дощ у Рамплурі, коли ще був живий Грегорі, чоловік Мірти. Альбрехт тоді годинами міг сидіти біля вікна та дивитися на дощ. Але після смерті Грегорі вся чоловіча робота лягла на нього і менше вже залишалося часу на щось. Це сталося, коли Аллі було півтора року. Грошей бракувало, а потім дівчинка захворіла.  

В ту осінню ніч, як і зараз, йшла злива. Дороги розмило. Грегорі Шліман вирушив у сусіднє село за ліками для дочки. Усі настоянки, які варила Мірта, несподівано закінчилися, а нові було приготувати ні з чого. Після того, як він пішов, про нього більше нічого не було чути. Минув час, Алла одужала, зміцніла. Тільки через кілька місяців Мірта дізналася про свого безслідно зниклого чоловіка. На жаль, він так і не дійшов до села, шляхом його вбили розбійники, забравши всі гроші. 

Хлопець усю ніч не міг заплющити очей. На жаль новини з Рамплура прийдуть ще нескоро.

Якби Альбрехт знав, що не тільки він один цієї ночі не спить, йому не довелося сидіти, сумуючи, біля каміна. Рада, на відміну від нього, не вдавалася до спогадів, через які її точно мучитимуть докори совісті. Вона сиділа в ліжку, вкривши ноги ковдрою та читала любовний роман. Сон прийшов тільки під світанок.

 Вранці, годині о восьмій, у двері її кімнати постукали. Рада не вагалася, хто це. Вона знала, що прийти до неї може лише Альбрехт. І не помилилася, це справді був він.

Вдягатися не було часу — стукали без упину. Накинувши на себе халат, дівчина прочинила двері.

— Привіт! Заходь! — відступила убік,  пропускаючи його. — Ти вибач, що я в такому вигляді! Тільки прокинулась! Вночі мучило безсоння, заснула під ранок.

— Я теж довго не міг заснути. — сказав хлопець, та мимоволі позіхнув. — Ти не хочеш перед сніданком трохи покататися у замковому парку?

Не встигла Рада відповісти, як у двері знову постукали. Рада здивовано подивилася на Альбрехта, потім на двері.

— Увійдіть! 

До кімнати зайшов слуга.

— Великий герцог кличе вас негайно до себе! 

— Кого саме? — перепитала Рада, кинувши швидкий погляд на свій халат. — Нас обох?

— Ні! Він наказав, щоб до нього негайно прийшов його брат!

Альбрехт перезирнувся з Радою та вийшов за слугою.

Дівчина знову залишилася сама в кімнаті, анітрохи через це не засмутившись.

* * *

Альбрехт йшов коридором за слугою. Він уже знав, що вони йдуть не до тронної зали, а до покоїв Мерліна. Хлопець спантеличено дивився перед собою, не розуміючи, навіщо він так рано знадобився чаклунові.

Мерлін сидів у своєму великому кріслі, поклавши руки на підлокітники. Занурившись у роздуми, він спочатку не помітив брата, який нечутно з'явився у кімнаті. Альбрехт пройшов до нього та опустився на стілець.

— Щось трапилося? Про це не можна було поговорити за сніданком? 

— Ні. Це дуже важливо і стосується тебе! Я збираюся спорядити групу, яка поїде до Рабхапуру — столиці Філанти. Нам треба шукати союзників. Ні Морл, ні Гордій не збираються навіть розмовляти про Тріщину. Вона їм потрібна для своїх цілей. Я чув, що султанові Омару надходили пропозиції з імперії!

— А при чому тут я? — щиро здивувався хлопець.

— При тому, що я хочу тебе відправити разом із ними! Ти маєш вчитися дипломатії! Не вік тобі в замку сидіти!

На обличчі Альбрехта з'явилася посмішка. Вперше за довгий час Мерлін дав йому справді цікаве завдання.

— Але чому раптом? 

— Мені С’ю все розказав. Твій вчинок хоч і був безрозсудним, але він доводить, що у тебе є потенціал. Ти справив враження на голову шпигунів. — Мерлін був задоволений цим. — Посли вирушають за три дні! Тобі треба підготуватися! Іди, зустрінемося пізніше! 

* * *

Рада зі спальні пішла відразу в їдальню. Альбрехт вже був там. Позіхнувши, дівчина сіла на своє місце поруч з ним.

— Про що ви говорили з Мерліном?

— Він збирається через три дні відправити групу до Рабхапуру, щоб підписати союз з Філантою! Я поїду з ними!

Сон, як рукою зняло, коли вона почула цю новину, але дівчина вдала, що їй абсолютно байдуже.

— Надовго? — запитала вона.

— Не знаю. Як тільки з усім упораємося, одразу назад! Я поїду разом з Ніобою та Бруно!

— Хто такі? — Рада намагалась втримати байдужий вираз обличчя, але черв’ячок ревнощів вже гриз.

— Я ще не знаю. Сьогодні ближче до обіду вони прийдуть до замку, тоді познайомимося! Уявляєш, головний шпигун йому розповів, що я приходив до нього. І саме через це він вирішив дати мені шанс.

Рада не поділяла його захвату. Сніданок пройшов у тиші.  Доївши, вона не поспішала вставати. Коли Альбрехт пішов на урок, дівчина врешті озвучила те що її хвилювало.