Розділ 41. Зіпсоване свято

Дівчина стояла у довгій бальній сукні, спершись на балюстраду. Рада з цікавістю розглядала гостей. Вона й уявити не могла, що сама колись побуває на справжньому балу.

Гості все прибували. Дівчина почувала себе трохи не у своїй тарілці. Мерлін збирався її представити разом зі своїм братом. Рада знала, що просто назвуть її ім'я, але те, що вона увійде до танцювальної зали слідом за Великим герцогом, дасть багато тем для розмов. Особливо відсутність у неї титулу…

Дівчина, здавалося, ще ніколи так не хвилювалася. Вона так захопилася, дивлячись на сходи, що не почула, як до неї підійшов Альбрехт. На ньому був новий зелений камзол розшитий золотою ниткою. Рада посміхнулася, відвернувшись від сходів.

— Ніяк не можу повірити, що я побуваю на справжнім балу! Ал, тобі дуже пощастило! Ти живеш у цю епоху!

Альбрехт тихо засміявся.

Рада декілька разів кліпнула зачаровано на нього дивлячись.  Кілька годин тому це був звичайний хлопець, а зараз він раптом перетворився на герцога. Його волосся ззаду було зібране у хвіст і підв'язане стрічкою, а очі сяяли.

Рада посміхнулася.

— Мерлін нас не шукатиме?

— Не знаю. — знизав плечима Альбрехт.

Вони попрямували до зали, вирішивши чекати чарівника біля входу. Гості, яких вони зустрічали дорогою, шанобливо схиляли голови. Рада знала, що всі ці поклони призначені Альбрехту, тож не ображалася. Вона просто йшла поруч, гордо піднявши голову, ніби завжди була частиною цього світу.

Танцювальна зала вже виблискувала сотнями вогнів і розкішних убрань. Гості з’їхалися з усіх куточків герцогства, створюючи строкату, мінливу мозаїку кольорів і звуків. Альбрехт чекав на свою чергу — увійти він міг лише після офіційного оголошення.

— Увага! — урочисто проголосив церемоніймейстер. — Великий герцог Мерлін! Його брат — герцог Альбрехт! Міс Рада Вольфрам — мандрівниця у часі!

Рада змусивши себе відпустити руку Альбрехта, ступила через поріг, і її охопило тремтіння. Стільки поглядів, стільки мовчазної уваги! Їй навіть уявити було важко, що одного дня вона опиниться тут, серед блиску та величі.

Це справді скидалося на казку. Їй було байдуже, що вона постала перед усіма під своїм справжнім ім’ям. Байдуже, що її назвали «міс», а не «леді», бо титул її роду давно втратив силу. У цю мить це не мало жодного значення.

Як і годиться, бал відкрив полонез. Пара за парою виходили на танцмайданчик, розчиняючись у плавному ритмі. Потім залу заполонили нові мелодії. Рада кружляла у вальсі, кидаючи швидкі погляди то на Альбрехта, то на мерехтливий натовп довкола. Їй хотілося запам’ятати кожну деталь, кожен відтінок цього вечора, щоб зберегти у пам’яті назавжди.

— Я не знав, що це так… чудово. — промовив хлопець, не зводячи погляду зі своєї партнерки. — Виявляється, бути братом Мерліна не так вже складно.

Рада посміхнулася.

— А я тобі що казала? У тебе в житті буде ще багато таких балів, а для мене, мабуть, усе скоро закінчиться.

Альбрехт несподівано сильніше стиснув її долоню, але Рада цього здається не помітила. Він  провів її під своєю рукою, і їхні погляди знову зустрілися.

— Це найчудовіша пригода, що ставалася зі мною. — усміхнулася дівчина.

Танцюючи, Рада краєм ока помітила, як до трону Мерліна наблизився якийсь чоловік. Його одяг разюче відрізнявся від убрань запрошених гостей — простий, непримітний, немов він опинився тут випадково.  

На щастя, вони з Альбрехтом були зовсім поруч і могли добре бачити обличчя Великого герцога. Незнайомець нахилився до нього і прошепотів щось на вухо.  

Лише мить — і Мерлін зблід. Його пальці міцніше стиснули різьблений підлокітник трону. Він завмер, ніби переварюючи почуте, а на його обличчі промайнуло щось тривожне.  

Рада зацікавлено стежила за ними, забувши про танці.

За хвилину Мерлін мовчки підвівся та пішов слідом за незнайомцем. Слуги миттєво розчинили перед ним важкі двері, і він зник за їхнім порогом.

— Альбрехте, пішли. — тихо сказала Рада, потягнувши друга у бік дверей.

Хлопець спочатку здивувався, але пішов за нею.

— Куди?

— Мені треба з'ясувати, що сказали Мерліну! — відповіла дівчина.

— Хто?

— Не знаю! Поки ми танцювали, до нього хтось підійшов і щось сказав, і обличчя Мерліна при цьому зблідло.

Туфлі сильно стукали по підлозі, і щоб не створювати непотрібний шум, вони вирішили скинути їх. Рада з Альбрехтом слідом за Мерліном піднялися на другий поверх. Коли він зник за дверима, їм довелося зупинитися. Дівчина прислухалася, намагаючись нічого не проґавити з розмови.

Тим часом Мерлін швидкими кроками міряв кімнату. Він нервово дивився на портрет, який тримав у руках його шпигун.

— Отже, Карини та Колгарі більше немає? Королем став Морл?

— Так точно! Він влаштував переворот і скинув короля та королеву з трону, а за кілька годин вони були страчені!

Деякий час у кімнаті чулися тільки напружені кроки.