Розділ 41. Первородні

Дівчина стояла у довгій бальній сукні, спершись на парила балюстради. У цей сонячний день у замку зібралася сила-силенна народу. Рада з цікавістю дивилася на гостей. Вона навіть уявити не могла, що сама колись побуває на такому балу.

Гості все прибували. Дівчина почувала себе трохи не у своїй тарілці. Мерлін збирався її представити разом зі своїм братом Альбрехтом. Рада знала, що просто назвуть її ім'я, але те, що вона увійде до танцювальної зали слідом за Великим герцогом, дасть багато тем для розмов. Особливо відсутність у неї титулу…

Дівчина, здавалося, ще ніколи так не хвилювалася. Вона так захопилася, дивлячись на сходи, що не почула, як до неї підійшов Альбрехт. На ньому був новий камзол зелений одяг розшитий золотою ниткою. Рада посміхнулася, відвернувшись від сходів.

- Ніяк не можу повірити, що я побуваю на справжнім балу! Ал, тобі дуже пощастило! Ти живеш у цю епоху!

Альбрехт тихо засміявся.

Рада декілька разів моргнула зачаровано на нього дивлячись. Так незвично на нього було дивитися. Кілька годин тому це був звичайний хлопець, а зараз він раптом перетворився на герцога. Його волосся ззаду було зібране в хвіст і підв'язане стрічкою, а очі сяяли.

Рада посміхнулася.

– Мерлін нас не шукатиме?

- Не знаю. - знизав плечима Альбрехт.

Вони вирішили вирушити до зали, щоб біля нього почекати чарівника. Всі, кого вони зустрічали на своєму шляху, шанобливо кланялися. Рада знала, що все це для Альбрехта, тому не ображалася, а просто йшла поруч, гордо піднявши голову.

Танцювальна зала тим часом уже була повна гостей із усіх куточків герцогства. Альбрехт знав, що увійти він зможе лише після оголошення. Цього дня все виглядало настільки строкатим, що неможливо було визначитися, на що дивитися. Все було на найвищому рівні.

- Увага! - оголосив церемоніймейстер. – Великий герцог Мерлін! Герцог Альбрехт! Міс Рада Вольфрам!

Коли дівчина під руку з Альбрехтом увійшла до танцювальної зали, її пробрало тремтіння, на них дивилася така величезна кількість пар очей, що вона собі не могла уявити. Рада не вірила своєму щастю.

Це було більше схоже на казку, аніж на дійсність. І їй було байдуже те, що довелося назватись справжнім ім'ям, як і те, що її назвуть «міс», а не «леді», адже родовий титул не зберігся.

 Як і годиться, бал відкрив полонез. Залу заповнили танцюючі пари. Поступово танці змінювалися. Крутячись у знайомому вальсі, дівчина дивилася то на Альбрехта, то кудись убік. Вона намагалася запам'ятати все, що відбувалося навкруги.

– Я не знав, що це таке цікаво! - промовив хлопець, не зводячи погляду зі своєї партнерки. - Виявляється, бути братом Мерліна не так вже складно!

Рада посміхнулася.

– А я тобі що казала? У тебе в житті буде ще багато таких балів, а для мене, мабуть, усе скоро закінчиться!

Альбрехт несподівано сильніше стиснув її долоню.

- Для тебе це навіть краще! Повернешся у свій час, вийдеш заміж за принца! – сказав Альбрехт.

Рада лише зітхнула, подивившись на нього. Важко було зізнатися, що ніякого принца більше не було. Вона лише місяць з ним зустрічалась, а потім його батьки вказали їй на місце.

– Я цього хотіла. Я по ньому дуже скучила. Іноді мені здається, що він тут, у цьому часі,… зі мною.

Альбрехт нічого не відповів. Він лише мовчки провів її під своєю рукою, і їхні погляди знову зустрілися.

- Я ніколи не забуду цю пригоду! - усміхнулася дівчина.

Танцюючи, Рада побачила, що до трону Мерліна підійшов якийсь чоловік, якого дівчина не бачила раніше. По його одягу вона зрозуміла, що це хтось не із запрошених гостей.

На щастя вони з Альбрехтом були недалеко від трону і могли виразно бачити вираз обличчя Великого герцога, коли незнайомець щось прошепотів йому на вухо.

Обличчя Мерліна зблідло за кілька секунд. Стиснувши підлокітник, чоловік на якийсь час замислився, і це теж позначилося на його обличчі. Для дівчини, яка вже втомилася від танців, це здалося важливим. Через хвилину Мерлін підвівся і пройшов слідом за незнайомцем за межі танцювальної зали. Слуги відчинили перед ним двері.

– Альбрехте, пішли, – тихо сказала Рада, потягнувши друга у бік дверей.

Хлопець спочатку здивувався, але потім пішов за нею.

– Куди?

- Мені треба з'ясувати, що сказали Мерліну! – відповіла дівчина.

– Хто?

- Не знаю! Поки ми танцювали, до нього хтось підійшов і щось сказав, і обличчя Мерліна при цьому зблідло.

Туфлі сильно стукали по підлозі, і щоб не створювати непотрібний шум, вони вирішили роззутися. Рада з Альбрехтом слідом за Мерлін піднялися на другий поверх. Коли він зник за дверима, їм довелося зупинитися. Дівчина прислухалася, намагаючись нічого не проґавити з розмови.

Тим часом Мерлін швидкими кроками міряв кімнату. Чухаючи бороду, він нервово дивився на портрет, який тримав у руках його шпигун.

- Отже, Карини і Колгарі більше немає? Королем став Морл?