Розділ 40. Його величність, король

Троє королівських коней рано-вранці виїхали зі стайні. Стояла чудова погода. Якби був час помилуватися околицями, вони б помітили пожовкле листя на деревах. Їх було так багато! І яких тільки кольорів там не було: і брунатні, і жовті, і зелені! Але трьох вершників не цікавила краса осіннього краєвиду. Вони поспішали, підганяючи своїх коней.

Морл не знав, чи правильно він чинить, але повернути назад не міг. Молодого принца гнітило почуття провини. Він заздрив, дивлячись на холодні обличчя старших сестер. Чому він так не може? Навіщо ці сумніви, страхи? Батько ніколи не вважав його гідним свого трону. Він був тягарем для нього. 

Морл важко зітхнув. Він не міг дозволити батьку ще раз втоптати його честь в багнюку. Імператор Гордій винний у нападі на Вольфер, хоча їх намагалися запевнити в іншому. А зараз ще й хоче виставити їх чудовиськами. 

Поки він і його прибічники не помруть Морл не заспокоїться. Він прийде і зробить те, що зробили з ним. Морл тоді не розумів, що імператору байдуже, що буде з його людьми.

Вони вже їхали три дні. Принц і принцеси за цей час майже не зупинялися на відпочинок.

 На п'ятий день вони знайшли у горах поселення. Леліла не обманула, там справді жили ельфейси.

Вони всі були майже одного зросту та міцної статури. За зовнішністю практично неможливо розрізнити хто стоїть перед тобою: чоловік чи жінка? У кожного були шоломи з гребенем волосся легендарного пегаса, а на поясі ближчали змієподібні мечі.

З ними говорила Леліла. Вона розповіла про ситуацію, що склалася у Роені. Морл не сподівався, що успіх посміхнеться так швидко. Вже незабаром ельфейси склали йому присягу. В народі вони називалися Військом Смерті, що звучало вже загрозливо. За легендою їх створила сама Смерть, але принц не пам'ятав, щоб у пантеоні Свериду був хтось подібний. 

 Тепер Морл нічого не боявся, з такою кількістю воїнів йому було не страшно. Можна розпочинати війну!

Принцу не хотілося, щоб хтось заздалегідь дізнався про його плани, тому він наказав загону розділитись та їхати до Голдену невеликими групками. 

Коли вони вже поверталися погода зіпсувалась, почався дощ, піднявся вітер.

Кутаючись у плащ, Морл міцно тримав повід, щоб випадково не впасти з коня. Він розумів, що за такої погоди їхати далі безглуздо. Але сестри його підганяли. Вони хотіли повернутися до Голдена до наступного вечора. 

Принцові й самому хотілося вдягнути корону, і він, крекчучи, їхав далі. Нарешті вони побачили світло у вікнах замку. Тут, у Голдені, до них приєдналися воїни Війська Смерті. Геніальний план почав здійснюватися.

За наказом принца міст було опущено і воїни увірвалися на територію замку.

Побачивши войовничо налаштованих людей, варта хотіла доповісти королю, але не встигли вони зробити й крок, як поплатилися за це життям. На ворота Морл поставив двох своїх воїнів. З рештою загону пішов далі. Всі, хто його бачив з жахом тікали.

Їхні кроки луною проходили по замку. Побачивши воїнів, слуги ховалися хто куди.

— Слухайте мій наказ! Жодних вбивств, треба лише полонити короля! — сказав Морл.

— Ти забув про королеву! — нагадала йому Леліла.

— І королеву теж! — холодно додав Морл.

Його серце на мить перестало битися, коли він опинився перед дверима тронної зали. Принц знав, що король з королевою зараз там, але нічого в ньому не здригнулося, коли він відчинив двері, і наполовину оголивши меч, ступив на килим.

Побачивши сина, за яким стояла велика кількість воїнів, королева зблідла.

— Морл, що відбувається?

Король трохи підвівся на троні. Карина Роун зробила крок уперед.

— Закінчилося ваше правління! — криво посміхнулася Леліла.

— Я вимагаю, батьку, щоб ви передали трон мені по-доброму! Інакше мені доведеться застосувати силу.

— Що ти надумав, шмаркач?! Чи знаєш, на кого руку підіймаєш?! — обличчя Колгарі побіліло, а очі ще більше налилися кров'ю. — Переворот вчинити захотів?

— Мої воїни, схопити короля та королеву та кинути їх у в'язницю! — наказав принц, не зводячи погляду з батька. Він ні на мить не забарився, вимовляючи ці слова.

Але не все сталося, як хотілося. Король та королева не збиралися здаватися без бою. Вони були сильними чарівниками. Сутичка тривала десять хвилин. 

Морл дивився на все, що відбувалося, ніби крізь пелену. Він розумів, що діється, але водночас йому здавалося, що це сон. Хоч би якими могутніми були король з королевою, їм не вдалося довго встояти перед ельфейсами, яких привів Морл.

— Морле, одумайся! Ти робиш велику помилку! — закричала Карина Роун, вириваючись.

Щоб утримати її, знадобилося кілька воїнів. Її чорні коси розтріпалися, а золота корона впала з голови та покотилася по підлозі.  Вона все ще намагалася кричати до сина, але той не хотів її слухати. Він подав знак воїнам, щоб ті забрали бранців.

За вікном пролунав гуркіт грому, наче хтось вистрілив з гармати. Затряслось скло у вікнах. Морл здригнувся, а потім опустив погляд. Зараз не можна піддаватися емоціям. Він досі чув крики та прокльони. Пізніше він розбереться і з усіма незгодними.