Розділ 39. Морл

Він сидів у непроглядній темряві. Штори були щільно закриті, через що жоден промінчик світла не міг потрапити до цієї похмурої кімнати. Погляд юнака був спрямований далеко за межі кімнати. У такому стані він перебував уже кілька годин.

– Морл. – хтось гукнув його, але хлопець не поспішав повертатись. – Морл!

Не отримавши відповіді, жінка обійшла крісло та відсунула штору. Яскраве денне світло увірвалося до кімнати. Хлопець, що сидить у кріслі, замружився й опустив голову.

- Морл, чому ти не сказав про своє повернення? Я ж хвилювалася за тебе! –  темноволоса королева зціпила пальці..

- Не було потреби. - холодно відповів принц, не зводячи очей на матір.

- Що трапилося? Ти сам не свій. – жінка підійшла і сіла навпроти в крісло. – Що тебе так мучить?

- Все добре. – у тому ж тоні відповів Морл. - Мамо, залиш мене, я хочу побути один!

- Але чому? Морл, адже я не бачила тебе кілька тижнів! Я скучила за тобою! Я думала, що ти розповіси про затримання шпигунів! Батько тобою так пишається! Ти виконав наказ! - в очах матері з'явилося нерозуміння та біль.

– Мені начхати… – байдуже відповів він. - Дайте мені спокій.

Каріна Роун більше не стала нічого питати у сина. Тяжко зітхнувши, вона вийшла за двері.

Почувши, як за спиною грюкнули двері, Морл здригнувся і підняв голову. Його темно-карі очі згасли. Принц подивився у вікно, де світило сонце, і де вулицями гуляли люди. Він мимоволі згадав дівчину, яку зустрів під час поїздки. Він не знав, що з нею, та де вона? Чи жива чи померла так само, як і її друг? Морл шкодував, що загубив її. Адже вона встигла запасти йому в серце.

Як же йому хотілося, щоб вона його покохала! Тоді б він про все забув. І, можливо, навіть зникло б бажання сісти на трон. Але трапилося навпаки. Тепер Морл був злий на неї, та на весь світ. Він пам'ятав, що батько йому не подякував. За тиждень, що син провів у замку, він навіть не захотів із ним говорити.

Байдужість батька Морл вже не сприймав. Він не приховував те, що король йому не авторитет. За свої двадцять років принц не пам'ятав, коли востаннє батько проводив з ним час. Навіть у дитинстві! Він із ним не грав, нічого його не вчив, за нього це робили інші.

І коли йому була потрібна його допомога, підтримка – тоді, сім років тому – король сказав те, що знищило все добре, що колись було в Морлі: доброту, чуйність, наївність і, найголовніше, повагу. Всі ці довгі роки образа в ньому тільки наростала і в результаті перетворилася на сіру грозову хмару.

Вставши з крісла, Морл підійшов до вікна. Яскраве сонячне світло ніяк не поєднувалося з його поганим настроєм. Але знову прикривати штори принц не став. Щоб зовсім не піддатися нудьзі, Морл, попри бажання залишитися, вийшов зі своєї кімнати.

Проходячи замком, він не побачив нікого з тих людей, які йому були зараз неприємні. Морл дякував богам, що вони не стикають його носа до носа ні з сестрами, ні з батьком. Але, опинившись у королівському саду, принц не посміхнувся. Було не озброєним оком видно, що щось його мучить..

«Та дівчина, що вона з ним зробила?.. Навіщо від нього втекла? Хіба їй не хотілося сісти на трон разом із ним? Стати королевою?»

У цей час мало хто зі сторонніх хотів зайняти місце королеви. Морл поки не розумів, що корону зможе отримати лише у двох випадках: у разі смерті колишніх правителів, і якщо ті  наважаться передати йому корону. Він блукав садом, човгаючи по викладеною камінчиками доріжці.

Ніхто зі слуг не наважувався до нього підійти, коли принц був у такому стані. Одразу ж після цього проливалась чиясь кров. Ті хто служив у замку останні декілька років не вірили, що принц колись був іншим.

Відігнавши вкотре бунтівні думки, Морл підвів голову. Він стояв прямо перед мармуровою статуєю крилатої жінки, руки якої були підняті вгору, наче вона щось просила у небес. Принц пробіг поглядом по ній. Статуя здалася не дуже гарною. Зображена жінка не співпадала з його ідеалами. Вона була худа, невеликого зросту, з довгим волоссям і таким докірливим поглядом, що Морлу здалося, що вона засуджує його за те, чого він не робив.

Статуя Морлу страшенно не сподобалася, тим паче її обличчя було схоже на обличчя людини, яку він недавно позбавив життя. Хлопець вже забув, як того звали. Піднявши руку з чарівною паличкою, Морл за лічені хвилини перетворив статую на купу каміння. Розвернувшись, він пішов назад у замок, навіть не озирнувшись.

Ах, знав би принц тоді, скільки йому доведеться страждати через жінку, яка була зображена у статуї. Не знав, ким вона пізніше стане для нього.

Принц швидким кроком перетнув хол, великі сходи. Він ні на секунду не забарився і миттєво підійшов до дверей, за якими був тронний зал. Морл знав плани батька, але навіть не здогадувався, наскільки все складно. Варта негайно пропустила його всередину, відчинивши перед ним двері. Піднявши підборіддя, Морл зайшов у тронну залу.

Король Колгарі відпочивав, сидячи на своєму троні. Біля нього на столику лежали якісь папери. Морлом опанувала цікавість. Підійшовши ближче, він кинув погляд на них, потім на батька, а потім узяв один із документів у руки.

- Поклади, це дуже важливі документи! - раптом сказав Колгарі, але Морл не послухався.