Розділ 36

Обід приготували швидко, і коли вони прийшли до їдальні, там було вже накрито. За їжею дівчина помітила, що друг чимось засмучений. Тільки вона не могла зрозуміти, чим саме.

- У тебе щось сталося? - запитала вона, відклавши вилку.

- Коли я гуляв у парку, мені на думку прийшли дивні думки. Я під'їхав до західної брами, і мені раптом захотілося втекти звідси! У думках я зробив це, і мене ніхто не зміг наздогнати! Але потім я зустрів тебе в лісі. Ти почала мене лаяти, назвала боягузом! – відверто розповів Альбрехт. – Коли я відійшов від цих думок, то одразу вирішив закінчити прогулянку! Я не знаю, чого хочу…

Дівчина взяла його за руку та посміхнулася. Альбрехт, повернувши голову, подивився їй у вічі, а потім, опустивши погляд, відсторонився.

- Коли ти повернешся у свій час?

– Мабуть, не скоро… Мерлін нещодавно сказав, що доки не буде закрито Тріщину, це неможливо.

По хлопцю було неможливо зрозуміти, зрадів він чи засмутився. Наказавши слугам прибрати зі столу, дівчина встала і, глянувши на Альбрехта, пішла до дверей.

- Ти куди? – гукнув її хлопець.

- Відпочину, я сьогодні пів ночі не спала!

- Давай я тебе проведу! - запропонував Альбрехт.

Рада лише знизала плечима. Їй було все одно – йти однією чи з ним. Але єдине, що турбувало її найбільше - це слово, яке діє на Альбрехта як червона ганчірка на бика. Рада турбувалася, щоб із ним через це не трапилося щось погане за її відсутності. Йдучи до своєї кімнати, дівчина настільки була поглинута думками, що забула про те, що хтось ще був поруч.

Коли Альбрехт пішов, Рада справді вирішила прилягти відпочити. Поспати їй не вдалося, але вона трохи подрімала. На м'яких перинах лежати було набагато зручніше, ніж на дошках чи холодній землі.

Коли настав вечір, Рада нарешті вийшла зі своєї кімнати, щоб трохи пройтися замком. Погода на вулиці трохи зіпсувалася. Сівши у крісло біля каміна, дівчина подивилась у вікно. Вона бачила, як великі дощові краплі стукають по склу. Зазирнувшись у вікно, Рада не помітила, як її поглинули спогади.

Вона вперше за довгі місяці згадала про свого коханого, який залишився у її часі. Він був справжнім принцом. Дівчина посміхалася, коли згадувала їхню першу зустріч. Приблизно рік тому Рада з подругами їздила до Роена на прем'єру якогось фільму. Вона відбулася у Голдені.

Одразу після перегляду дівчата вирішили прогулятися містом. І тут сталося найнеймовірніше. На іподромі вони зустріли прекрасного юнака з темним, як смола, волоссям. Він тоді катався на коні.

Залишивши подруг, Рада підійшла до нього, щоб познайомитися, і не помітила, як закохалася. Він був такий уважний, вгадував її думки. Навіть обіцяв познайомити із сім'єю.

Відігнавши спогади, що бередили душу, Рада відвернулася від вікна. Цієї ж хвилини в кімнаті з'явилися Мерлін з Альбрехтом, вони жваво щось обговорювали. Підійшовши до каміна, обидва сіли на вільні крісла.

– Рада, вам відомо, що скоро у моєму замку буде бал? Сподіваюся, ви відвідаєте його? - запитав Мерлін.

- Так звичайно! Я з радістю! - відповіла дівчина і посміхнулася.

- Альбрехт, я завтра домовлюся з учителем з танців, він тебе навчить усім рухам! – сказав Мерлін до брата.

Рада здивовано подивилася на обох.

– Я вмію танцювати та могла б показати Альбрехту рухи! – запропонувала Рада.

- Ти впевнена, що ми говоримо про те саме? Ти знаєш, що показувати? – насторожився Мерлін.

– Запевняю вас, про це можете не перейматися! Я поки що розрізняю бал та дискотеку! – відповіла Рада, хмикнувши.

– Рада, ти стільки часу приділяєш навчанню мого брата, що тобі час отримувати за це зарплатню! – засміявся Великий герцог. - За кілька днів приїде вчитель з танців і допоможе вам, якщо будуть проблеми! Хто тебе вчив танцям? І яким? - звернувся тепер особисто до неї маг.

– У школі на шостому курсі був факультатив. Маєте рацію, я зможу показати Альбрехту тільки ази. Але, думаю, якщо ми потренуємось, то з учителем буде набагато легше. А щодо танців… Рухи вальсу та ще двох танців, не пам'ятаю назви, але там здебільшого ходять, тримаючись за руки… менует начебто.

Мерлін хмикнув, подивившись на брата.

- Альбрехте, ти згоден займатися з Радою?

Хлопець кивнув, обличчя його просвітліло. Дівчина теж усміхнулася.

- Тоді можете починати із завтрашнього дня! Час у вас є! – продовжив чарівник.

Далі розмова не пішла. Рада та Альбрехт обговорили приготування до балу, а потім просто сиділи мовчки, кожен думаючи про своє. Після того, як чарівник вийшов, у кімнаті вони залишилися вдвох. Якийсь час вони так і продовжували сидіти в тиші, не наважуючись завести розмову.

Перевівши погляд від вікна, Рада зітхнула.

– Чому ти погодився?

Альбрехт здивовано подивився на неї, але промовчав.

- Я не впевнена, що в мене вийде! Я вже давно не танцювала! – зізналася Рада.

- Якщо ти сумніваєшся в собі, то про себе я й говорити не хочу!