Розділ 36. Вчитель бальних танців

— У тебе щось сталося? — запитала вона, відклавши виделку. Друг наче був не тут.

— Коли я гуляв у парку, мені дещо прийшло на думку... Я під'їхав до західної брами, і мені захотілося втекти звідси! У думках я зробив це, і мене ніхто не зміг наздогнати! Але потім я зустрів тебе в лісі. Ти почала мене лаяти, назвала боягузом! — хлопець важко зітхнув. — Я не знаю, що насправді хочу.

Дівчина взяла його за руку та легко посміхнулась. 

— Коли ти повернешся у свій час?

— Мабуть, не скоро… Мерлін сказав, що доки не буде закрита Тріщина, це неможливо.

По його виразу, вона не змогла зрозуміти зрадів він чи засмутився. Подякувавши слугам, що прибирали зі столу, дівчина встала і кинувши на Альбрехта швидкий погляд, пішла до дверей.

— Ти куди? — гукнув її хлопець.

— Відпочину. Я сьогодні пів ночі не спала.

— Якщо хочеш, я можу тебе провести.

Рада знизала плечима. Їй було все одно — йти самою чи з ним. Зараз її турбувало те, як одне слово діяло на Альбрехта. Наче червона ганчірка на бика. Рада дивувалася, як він дожив до своїх літ, кожного разу реагуючи на це.

Йдучи по коридору, дівчина настільки була поглинута думками, що забула про те, що хтось ще був поруч.

Коли Альбрехт пішов, вона справді вирішила лягти відпочити. 

Коли настав вечір, Рада нарешті вийшла зі своєї кімнати, щоб трохи пройтися замком. Але погода на вулиці зіпсувалася. Сівши в крісло біля каміна в одній з віталень замку, Рада позіхнула та відкрила книжку.

Не пройшло й десяти хвилин з'явилися Мерлін з Альбрехтом, вони жваво щось обговорювали. Підійшовши до каміна, обидва сіли на вільні крісла.

— Рада, вам відомо, що скоро у моєму замку буде бал? Сподіваюся, ви відвідаєте його? — запитав Мерлін. — Я збираюся представити брата підданим, та заразом познайомити їх з єдиною мандрівницею з майбутнього. Це велика рідкість!

— Так звичайно! Я з радістю! — дівчина натягнуло посміхнулася. Вона не була єдиною.

— Альбрехт, я завтра домовлюся з учителем з танців, він тебе навчить рухів! — повернувся Мерлін до брата.

Рада здивовано подивилася на обох.

— Я вмію танцювати та могла б показати Альбрехту деякі рухи! — запропонувала Рада.

— Ти впевнена, що ми говоримо про те саме? Ти знаєш, що показувати? — насторожився Мерлін.

— Запевняю вас, про це можете не перейматися! Я поки що розрізняю бал та дискотеку! — дівчина стримано розсміялася.

— Радо, ти стільки часу приділяєш навчанню мого брата, що тобі треба вже отримувати за це платню! — засміявся Великий герцог. — За кілька днів приїде вчитель з танців і допоможе вам, якщо будуть проблеми! Хто тебе вчив танців? І яким? 

— У школі на шостому курсі був факультатив. Ви маєте рацію, я зможу показати Альбрехту тільки ази. Але, думаю, якщо ми потренуємось, то з вчителем буде набагато легше. А щодо танців… Рухи вальсу та ще двох танців, не пам'ятаю назви, але там здебільшого ходять, тримаючись за руки… менует начебто.

Мерлін хмикнув, подивившись на брата.

— Альбрехте, ти згоден займатися з Радою?

Хлопець кивнув, обличчя його просвітліло. Дівчина теж усміхнулася.

— Тоді можете починати із завтрашнього дня! Час у вас є! 

Далі розмова не пішла. Рада та Альбрехт обговорили приготування до балу, а потім просто сиділи мовчки, кожен думаючи про своє. Після того, як чарівник вийшов, у кімнаті вони залишилися вдвох. Якийсь час хлопець та дівчина сидіти в тиші.

Перевівши погляд від вікна, Рада зітхнула.

— Чому ти погодився?

Альбрехт здивовано подивився на неї, але промовчав.

— Я не впевнена, що в мене вийде! Я встигла відвідати лише декілька занять.

— Якщо ти сумніваєшся в собі, то про себе я й говорити не хочу!

— Це я сумніваюся?! — жартома розгнівалася дівчина, схоплюючись на ноги. — Ану вставай! Нема чого тягнути до завтра!

Розсміявшись їй у відповідь, Альбрехт підвівся. Шурхаючи сукнею, Рада вийшла на вільне від меблів місце. Альбрехт підійшов і став навпроти, на його обличчі з'явилася трохи розгублена посмішка.

— Одну руку поклади мені на спину, другу витягни вбік! — скомандувала дівчина.

Рада, лише раз глянувши на нього, зрозуміла. Їй довелося самій покласти його руку собі трохи нижче лопаток. Альбрехт помітно зніяковів, коли дівчина стала до нього дуже близько.

— Почнемо з повороту корпусу праворуч! Права нога вперед! — наказала Рада. Зробивши крок назад, вона трохи потягла його за руки. — Молодець! Тепер ліва нога назад!

Учень з Альбрехта був ніякий. Він забував, якою ногою треба ступати, і його рухи були надзвичайно скутими. Під час танцю він жодного разу не глянув їй у вічі. Його погляд блукав кімнатою. 

Раду це трохи дивувало, адже сукня на ній була не настільки відвертою, щоб так реагувати.

Після пів години репетиції Рада не витримала і почала його дорікати.