Розділ 30

Вони йшли недовго, не більше десяти хвилин. Незабаром хлопчик зупинився і, сховавшись за великим кущем, почав спостерігати за тим, що відбувається. Він побачив прикордонний пост, що повністю складався з магів. Але його це не налякало.

- Стрибайте на коня! - скомандував він, посміхнувшись. – Зараз я вас відправлю до герцогства!

Хлопець та дівчина з недовірою подивилися на хлопчика, але залізли в сідло. Хлопчик дістав з-за пояса мішечок і, вихопивши звідти жменю якогось піску, дмухнув їм на мандрівників.

Почуття було не з приємних. Альбрехт не встиг ще до ладу злякатися, як раптом перестав відчувати своє тіло. Він начебто став повітрям. У вухах задзвеніло, наче на повній швидкості вони спускалися з високої гірки. Голова запаморочилася, перед очима поплило. І вмить все закінчилося - так само несподівано, як і почалося.

Знов відчувши тяжіння землі, вони вже готові були продовжити шлях. Але кілька хвилин їм довелося почекати, поки організм після такого раптового переміщення не прийде в норму.

Повернувши коня, Альбрехт побачив прикордонний піст, порошок хлопця переніс їх не так далеко. Зрадівши, що перетнули кордон, вони поскакали геть.

* * *

Йшли останні літні дні. Ночі ставали холоднішими, почастішали грози. Рада та Альбрехтом вперше за довгий час змогли розслабитися.

Тепер їх не мучили страхи, вони були впевнені, що скоро їхня подорож закінчиться. Однак ще не усвідомлювали до кінця, що у разі успіху вони більше ніколи не побачаться.

Через кілька днів після перетину кордону Рада та Альбрехт нарешті побачили столицю герцогства – місто Зарганс. Воно перевершувало у розмірах всі міста, які вони проїжджали до цього, крім Вольфера та Голдена.

Магією тут було просякнуте навіть повітря. Рада, опинившись у столиці, відчула щось рідне. Вона вже бачила це місто в пізнішому його вигляді, але в сімнадцятому столітті воно здався їй ще красивішим.

Проходячи вуличками Заргансу, Рада та Альбрехт з цікавістю розглядали місцевих жителів. Вони були не схожі на тих, кого мандрівники зустрічали раніше. В їхніх очах не було страху, вони були вільні.

– Ну і де нам у цьому великому місті шукати чарівника Мерліна? – поставивши риторичне запитання, подивилася на друга Рада.

Вони ще довго блукали вуличками, але все було марно.

– Пішли до замку. Там спитаємо! - запропонував Альбрехт. – Тим паче, треба передати сувій!

Великий замок було видно з будь-якої частини міста, він знаходився на височині, оточений великим ровом. Саме місто було добре захищене високою стіною. Рада та Альбрехт сильно виділялися з містян. Їхній одяг був весь у дорожній пилюці, і вони виглядали сильно втомленими та виснаженими.

Головні ворота замку стояли відчиненими для вільного проходу, і мандрівники безперешкодно опинилися у дворі. До замку їх не підпустила варта.

– Хто такі, що вам потрібно? - спитали вони, тримаючись схрещені списи.

– Нам треба побачитись з Великим герцогом! – відповіла Рада.

- Ще чого, герцог зайнятий! У нього, крім вас, волоцюг, є багато роботи! – відповів страж.

Його слова сильно зачепили Раду. Її очі спалахнули зеленим вогнем, і рука сама потяглася, щоб використати заклинання. Побачивши це, Альбрехт торкнувся ліктя, похитавши головою. Дівчині довелося проковтнути образу, щоб не зробити ще гірше.

- У нас послання герцогу! Ми маємо його побачити! – сказав Альбрехт.

– Давайте нам, ми передамо! Великий герцог Мерлін зараз зайнятий! – відповів страж.

– Мерлін? – перепитала Рада.

– Нам треба побачити його особисто! Мерлін? – здивувався Альбрехт. - Чи це не той чарівник, якого ми шукаємо?

Хлопець та дівчина перезирнулися.

- Це той Мерлін, що був на боці короля Артура та Круглого столу? – поцікавилася Рада.

- Не знаємо жодного короля Артура! Мерлін – наш новий Великий герцог Він чаклун вищого класу!! – відповів страж. – Ви не місцеві?

- Альбрехт, це він! - знову перезирнулася з другом Рада, ледве стримуючи напад щастя.

- Нам треба зустрітися з герцогом Мерліном! – слова Альбрехта тепер звучали твердіше.

– Нічим допомогти не можемо! Ідіть! – вартові були незворушні.

- Послухайте, я Леді Вольфрам, я сюди потрапила з майбутнього! І тільки Мерлін мені допоможе повернутися в мій час! – виступивши вперед, Рада топнула ногою.

- Дурниця! Ми чули про мандрівників у часі, вони приходять сюди через Тріщину, але лише з минулого!

- Я що, пройшла цей шлях, щоб зараз розвернутися та піти?! Негайно повідомте герцога про нас! – закричала Рада. – Я мушу повернутися додому!

Альбрехт не міг її зупинити. Дівчина кричала, привертаючи до себе увагу. Тепер точно хтось повинен їх почути.

На шум у дворі звернув увагу чоловік із короткою сивою борідкою. Він стояв, спершись руками на підвіконня. Побачивши, що між його вартою та двома незнайомцями почалася суперечка, він вирішив сам вийти та розібратися. Чоловік неквапом спустився сходами і вийшов надвір, за ним стояло двоє людей з охорони.