Розділ 27

Рада неквапливо йшла лісовою дорогою, ведучи коня під вуздечки. Стояла чудова сонячна погода. Дівчина не відчувала жодної небезпеки для себе. Навпаки, їй було легко, як ніколи. Мортімер був схожий на неї за характером та манерою поведінки. Це їй сподобалося. У ньому відчувалося щось рідне, ніби вона була раніше з ним знайома. Рада заперечувала, що бачила таку ж людину у своєму часі. Тим паче, що він мав інше ім'я.

Альбрехт плівся ззаду, іноді дивлячись услід Раді та її новому приятелю. Він мав погане передчуття, але Рада йому не вірила та сердилася. До ночі вони вирішили влаштувати привал та відпочити. У дотепного воєначальника у запасі виявилося багато їжі. Він не економив, не обділяв себе ні в чому. Його воїни розташувалися осторонь.

- Ходімо зберемо гілок для багаття, сьогодні ніч буде холодною! - сказав Морл, взявши Альбрехта за лікоть.

Хлопець без особливої ​​радості погодився. Йому було страшно залишати Раду одну. Довіри люди Мортімера не викликали. Зітхнувши, Альбрехт пішов за Морлом. Незважаючи на велику кількість сухих гілок поруч, вони відійшли далі від усіх.

– Навіщо вам нам допомагати? Яка вигода? – зупинився Альбрехт, глянувши на Морла.

- Ніякої! Бачу, ти мені не довіряєш ... Ну що ж, розумно! Зі свого боку, я робив би так само! Але я не хочу, щоб про мене склалася погана думка!

- Я не думаю про Вас погано! Ви ж розумієте, що я турбуюся не лише про себе! Ми про вас нічого не знаємо! - заперечив Альбрехт.

- Ти не запитував! - Морл примружився. - Ти ж родом не з королівства?

- З чого ви це взяли?

- У тебе акцент імперський!

- Вам здалося! Я не маю нічого спільного з імперією! - Альбрехт по дорозі збирав гілки для багаття, Морл просто ходив слідом.

- Вона твоя наречена? - поцікавився принц, коли вони поверталися.

Альбрехт, кинувши на нього короткий погляд, не став відповідати на запитання. Повернувшись на галявину, він склав принесений сухостій в одне місце.

- Зарен! - прошепотіла Рада, спрямувавши долоню на сухі гілки.

Миттєво на них затанцювало полум'я. Розтираючи руки, дівчина сіла на траву. Коли з вечерею було покінчено, а спати ще не хотілося, Рада, Альбрехт та Морл розташувалися біля багаття. Бліда шкіра командира загону від початку зацікавила дівчину. Але вона боялася поцікавитись у нього.

Зачарована зовнішністю юнака, родова чарівниця потай розглядала його гарні риси обличчя. Його чорні брови врозліт, темно-карі очі, в яких відбивався вогонь. Його червоні губи, волосся... вона ловила кожне його слово. Дівчина злякалася своїх відчуттів.

– Ви вампір? - поцікавилася вона.

Морл лише засміявся.

- Я що, на нього схожий? Це, мабуть, через мою шкіру? Ну, звісно ж, ні!

Рада полегшено посміхнулася.

- Я свого часу зустрічалася з багатьма істотами. У мене було дуже насичене життя, коли я навчалася у чарівній школі!

– То ти ще й чарівниця з досвідом? Приємно зустріти людину, яка розуміється на магії так само добре, як і я! – усміхнувся Морл.

- Так, якийсь досвід у мене є! Якщо чесно, я не люблю нудні посиденьки біля каміна! Я люблю бути у центрі уваги, веселі дискотеки! - розповіла Рада. - Ви розумієте про що я?

- Цілком! У нас у Голдені влаштовують бали, мене іноді туди запрошують! Але, повірте, це не те, порівняно зі свободою, яку я відчуваю тут! – відповів Морл.

- Як я з вами згодна! Ненавиджу, коли мене контролюють! - дівчина тепер спокійно дивилася на королівського сина, не червоніючи. - Можна одне запитання? У вас така яскрава зовнішність! Мабуть, немає відбою від шанувальниць?

Слухаючи її, Морл розреготався.

- Не приховую, подобаюся багатьом! Але я вибираю лише найкращих! – своїм поглядом Морл дав зрозуміти, що Рада може входити до цього списку найкращих.

Альбрехт весь цей час сидів поряд мовчки. Про нього ніхто не згадував, та й він не горів бажанням розпочинати розмову. Адже, як з'ясувалося, він із Радою взагалі не має спільних тем.

Розклавши спальний мішок, хлопець вирішив піти спати раніше. За цей день він сильно виснажився. Його більше не турбували побоювання за Раду. Альбрехт за своїм гірким досвідом знав, що не треба ні до кого прив'язуватися, інакше потім боляче розлучатися. Тому без докорів совісті він незабаром заснув.

Три дні в компанії привабливого красеня стали для Ради найкращими у її подорожі. Тепер вона знала, що розповідатиме вдома. На четвертий день спільної подорожі Рада, Альбрехт та Морл, як і раніше, перебували у лісі. Якби вони трохи поквапилися, то до терміну прибули до Мерліна, а так втратили майже два дні.

Увечері, на четвертий день, користуючись гарною погодою,  хлопці та дівчина вирішили зробити невелику пішу прогулянку. За ними ніхто з воїнів не пішов, це здалося дивним Альбрехту. Він думав, що Мортімер не останній чоловік у цьому королівстві, і йому завжди потрібна охорона. І цього разу вона справді знадобилася. Під час прогулянки на них напали лісові розбійники. За словами Мортімера, у цих лісах їх було багато.

Відбулася сутичка. Морл швидко знешкодив кількох розбійників магією. Йому в цьому допомогла чарівна каблучка. Раді взагалі не потрібні були магічні артефакти, адже вона була родовою чарівницею. Розбійники начебто виростали з-під землі. Їх було так багато, ніби саме тут знаходилося їхнє лігво.