Розділ 25. Морл

Дзеркало у невеликій потаємній кімнаті відображало надзвичайно вродливого юнака. Він сидів за столом, не відриваючи погляду від книги. 

У нього була світла, трохи бліда шкіра, темно-карі, завжди серйозні очі, які здавалося могли зазирнути в найглибші куточки душі. Чуттєві губи ледь ворушилися, читаючи рядки поеми. 

Не підводячи погляд, хлопець заправив за вухо чорне довге пасмо. 

Він знав вже цю поему на пам'ять, але кожен раз сподівався знайти щось нове. 

Роенський принц хоч і вважався завидним нареченим, але дуже рідко з ним хтось наважувався заговорити. І все через погану вдачу. Принц міг легко вийти з себе.

Перегорнувши сторінку, хлопець торкнувся пальцями до вже пожовтілої ілюстрації на якій була зображена дивовижної вроди дівчина з темним довгим волоссям та синіми очима. 

 Вона була мила.

Найпрекрасніша троянда 

В саду принца Олівера.

Її сині очі манили кудись

у безодню океану.

А губи були настільки ніжні,

Що важко було від них відірватися.

Принц Олівер дивився на свою обраницю,

І в його душі ставало тепло.

«Я не віддам тебе нікому», —

Прошепотів він, взявши Дар’ю за руку.

«Я нікуди від тебе не піду», —

У відповідь прошепотіла вона.

Попри велику кількість любовних сцен поема була у більшості про війну.

І повела темноволоса Дар’ян військо в бій.

І почалася битва на землі та у повітрі.

Вся земля була вкрита кров'ю.

Гинули дракони, ельфи, гноми, велетні.

Гинули їхні союзники та вороги: вампіри, орки, рунри.

Але ніхто з ворогів не зміг перевершити в силі прекрасну сирену Дар’ян — принцесу, що прийшла в цей час, щоб урятувати світ. І щоб зробити Олівера королем…

Це була гарна історія зі щасливим кінцем. Шкода, що кінець самих золотих ельфів не був таким. Їх всіх вбили у нових війнах. Хоча до цього вони встигли пережити золоту епоху.

Зітхнувши, Морл закрив книгу, яка вже давно не могла змусити його забути про реальний світ. Підібгавши губи, хлопець рвучко встав на ноги та підійшов до стіни, де знаходився потаємний прохід.

* * *

У погано освітленій кімнаті сиділа дівчина з блідою майже мармуровою шкірою. Сірі очі були опущені на вишивку, що вона тримала в руках.

 Піднявши очі, дівчина накрутила на палець смоляне пасмо, та усміхнулася кутиком губ. Попри це її погляд залишався крижаним.

Леліла, Ліліан, принцеса, змія… У неї було безліч імен. 

 Відклавши вишивку, вона встала з крісла і подивилась у вікно. Світило сонечко. Леліла й сама була не проти погрітися на траві за межами замку. Але перед цим їй хотілося трохи розважитися. 

 Раптом у двері постукали, це змусило її відвернутися від вікна. До кімнати зайшов слуга. Прокашлявшись, він наблизився на кілька кроків.

— Ваша високість, карета готова!

Дівчина посміхнулася і, підійшовши до крісла, взяла з нього шовкову хустку. Накинувши її на голову, вона посміхнулася ще раз, оголивши гострі ікла.

Дівчина, не затримуючись, вийшла з кімнати та швидко попрямувала до виходу із замку. У холі з великими сходами дорогу їй раптом заступив високий стрункий хлопець. 

— Раночек, братику. Не хочеш зі мною на прогулянку? 

— Я краще у нашому фонтані втоплюся. — буркнув хлопець, змірявши її зневажливим поглядом. — Батько вже почав підозрювати що ті вбивства твоїх рук справа. 

Дівчина награно округлила очі.

— Наклеп. Я й мухи не образила.

— Ти розумієш про що я. Вб'єш ще когось і я розкажу йому все.

Леліла фиркнула.

— Бажаю удачі. Але батько все одно не почне тебе любити, якщо ти донесеш на мене. Для нього ти повне розчарування.

Вклонившись, вона пройшла повз та пішла по своїх справах. 

Морл заскрипів зубами, відчуваючи, як білу шкіру вкриває рум'янець. Для нього не було новиною, що батько соромився його та не любив. А все за те, що йому від нього дісталася лише бліда шкіра. Король знав чому гени Вищого вампіра ніколи не прокинуться у його сині. Але це нічого не змінювало.

— Змія. — прошипів хлопець, згадавши, ким була мати Леліли.

Зі старшими зведеними сестрами у Морла хороших стосунків не склалося. Просто доводилось уживатися часом в одному замку. 

Настільки поглинутий думками він не помітив, як опинився у королівському саду. Там біля статуї стояла жінка з такими ж, як у нього, чорними кучерями.