Розділ 24. Вічна слава?! Ні, дякую

Рада, сидячі на підлозі, міцно заплющила очі, але сльози все одно покотилися по щокам. Тремтячими пальцями дівчина перебирала складки на спідниці. Вона не хотіла в це вірити. Не хотіла визнавати, що через гординю залишилася одна у цьому часі. Відкидала навіть думку про матір. 

Альбрехт все чув, але не міг підійти до неї та втішити.

— Оракул, будь ласка, скажи, ти знаєш де зараз моя мати? Чи жива вона? 

— Цього я сказати не можу. Мине час, і ти все дізнаєшся сама! Але одне запам'ятай — як було вже не буде! Від цієї війни залежатиме й твоє майбутнє! Тепер пишеться нова історія, старої вже нема! І кожному потрібно пройти своє випробування. І ось що я тобі скажу: у цьому храмі знаходиться статуетка бога Нанда шей Ліана. Розбий її, щоб темні сили не змогли вплинути на результат війни. Ця статуетка має величезну силу! Вона знаходиться на першому поверсі, до неї можна спуститися сходами! Але її ретельно охороняють!

— Але як же моя хвороба? Ви так і не відповіли! — розгубилася Рада.

— Це була не хвороба, а покарання за те, що ти зреклася матері! Коли ти викупиш свою провину хвороба зникне сама. Далі все залежить лише від тебе! Історію створюють люди, а ця статуетка, якщо братиме участь у війні, змінить все на свою користь. Знищ її, і тебе будуть пам’ятати у віках!

— Рада, вже немає часу. Нам треба йти. — гукнув Альбрехт, але дівчина відмахнулася від нього, як від мухи.

— Якщо ти підеш, дороги назад вже не буде. Знищ її зараз й отримай заслужене визнання.

Після цих слів Оракул згас і став, як усі великі статуї, безмовним. Рада відійшла від нього. Прірва, що розділяла її та Альбрехта зникла, наче й не було.

— Ти чув? Потрібно знайти та знищити статуетку! — сказала Рада, а в очах спалахнув вже знайомий вогник.

— Це виключено! Скоро почне темніти! Потрібно йти з міста!

— Про що ти говориш?! Якщо виконаємо доручення Оракула, ми станемо відомими! Про нас писатимуть у книгах! Чи ти так і хочеш залишитися ніким? — дівчина поставила руки в боки.

— Я не хочу ні слави, ні багатств! Мене все влаштовує! Рада, якщо ми зараз не підемо, то залишимося в одному місті із клятими зомбі! — розсердився Альбрехт.

— Не будь боягузом. Ми встигнемо до заходу сонця! Тільки уяви, що на нас чекає після! Ти ж чув слова Оракула! 

Альбрехту не хотілося залишатися тут, але довелося. Інакше Рада сама пішла б на пошуки статуетки. 

 Озброївшись магією та мечем, Рада та Альбрехт швидко спускалися сходами, що вели вглиб піраміди. Сюди вже не могло проникнути денне світло. Альбрехт намагався йти мовчки та не висловлювати своє невдоволення.

Хлопець тримав зброю напоготові, хоча до ладу не вмів нею володіти. Рада ж виглядала абсолютно спокійною, вона поспіхом йшла попереду і освітлювала дорогу магією.

Вони пройшли третій і другий поверх не зустрівши жодної живої та неживої душі. Але в темних кутах коридорів завжди міг хтось ховатись. Далі коридори стали заплутанішими. 

 Думки молодої чарівниці були зайняті виключно пошуками статуетки. Вона марила тим, що отримає натомість.

Рада уявляла, як про її подвиги розповідатимуть під час уроків історії. І ті, хто вигнав її зі школи, пошкодують, коли побачать, яку Велику людину образили. 

Незабаром її оптимістичний настрій почав розвіюватися.

Дівчина заходила все далі, але ознак хоч якоїсь кімнати не траплялося. Нескінченні коридори її лякали, холод змушував щулитися. Переборюючи страх, Рада йшла все далі. Аби Альбрехт не бачив її зляканих очей.

Нарешті, один з коридорів став ширшим, і мандрівники побачили ряд статуй на весь зріст. Тут було багато жінок і лише кілька чоловіків. На них не було табличок, але чомусь одразу стало ясно, що це божества. Рада пройшла по ним поглядом, поки не побачила скульптуру високого юнака з волоссям трохи вище плечей. На його голові була корона із закрученими рогами. Одягнений він був у довгий каптан, на пальцях – великі персні, у правій руці – книга.

Чарівниця перевела погляд на статую дівчини з прямим волоссям у довгій сукні та лавровим вінком на голові. Вона тримала в руці жезл. 

— О! Це і є бог чорної магії Нанда шей Ліан. А це його сестра Ліада. — дівчина вказала на статуї, які розділяв порожній п'єдестал.

Пройшовши ряд статуй, Рада з Альбрехтом вирушили далі, шукаючи статуетку Нанда шей Ліана. Незабаром їм посміхнувся успіх. Вони вийшли до кімнати, залитої світлом. Посеред неї височів постамент, на якому стояла потрібна статуетка.

Рада, зрадівши, скрикнула й підбігла до неї. Альбрехт не встиг її затримати. Варто їй було наблизитися, як з кутів кімнати виступили чотири жінки в довгих шатах, що повністю закривали тіло. Одяг був чорний, а на рукавах та грудях червоні вставки.

— Ми жриці Нанда шей Ліана! Залиште храм, інакше ви будете передані смерті! — хором сказали вони.

Альбрехт відчував, що легко все не пройде, і виставив зброю, готовий захищатися. Рада підняла руку та вигукнула:

— Лікурембо.

Сила заклинання знесла з ніг одну, а потім другу храмову жрицю. Відбиваючись, дівчина підбігла до статуетки, схопивши її вільною рукою. Тієї ж миті вона відчула, що статуетка зроблена з не дуже міцного матеріалу. Він був схожий на пресований пил. Насправді це були перетерті кістки.