Розділ 22. Найкращий час щоб жити

Рада сиділа на лаві та обійнявши коліна, ридала. Вона не мала відчувати провину за те хто вона є. Навіть якщо якісь маги знищили його дім. Вона не повинна відмовлятися від найкращого що було у ній заради людини яку знає лише два тижні.

У неї також нікого немає. На відміну від нього вона взагалі у чужому часі. І не впадає в депресію кожен раз думаючи про це.

Пізно вночі до неї повернувся жар. Пересиливши образу, дівчина спробувала покликати Альбрехта, але він чи не почув, чи що вірогідніше — проігнорував.

— Дуже по чоловічому! — буркнула вона, стискаючи кулаки. — Що я тобі такого зробила, придурок?! Я увесь цей час захищала твою дупу! Через тебе мені доводилося вбивати. Від тебе лише одні проблеми. 

Начаклувавши декілька куль світла дівчина кинулася до своєї сумки, та схопивши родову книгу, почала нервово її гортати. Але зовсім скоро зрозуміла, що не знає, що шукає. 

Відклавши книгу на лаву, Рада підійшла до сідельної сумки Альбрехта, яка лежала поряд із ним. Подивившись, чи спить він, вона стала в ній ритися в пошуках відвару, який їй завжди давав хлопець. Вивернувши сумку навиворіт, Рада не знайшла нічого.

Голову стиснуло мов в лещатах.  Сівши на лаву, Рада підібгала губи. 

— Можеш додати ще мене до списку мерців. — стиснувши зуби, пробурмотіла вона. — Я втомилася.

Вона вже не намагалася бути тихою. Врешті її бурмотіння та сльози розбудили Альбрехта.

 Розплющивши очі, він невдоволено подивився перед собою. 

 Побачивши, що дівчина заливається сльозами, він підвівся зі своєї лави і знехотя пішов до неї. Як тільки хлопець наблизився, Рада схопилася на ноги та оскалившись скинула обидві руки до нього.

— Не наближайся до мене, ненависник магів! Радуйся, я скоро помру, і більше не буду для тебе тягарем! Не підходь! — закричала Рада, а на долоні в неї спалахнув вогонь.

Альбрехт злякано подивився на сферу з вогню та позадкував. Але зупинився побачивши за маскою гніву жахливий біль. Її личко було біле як крейда, а сама вона, незважаючи на свій натиск, ледве трималася на ногах.

— Опусти руки! — наказав Альбрехт.

Рада його не послухала, і коли він підійшов близько, вдарила бойовим заклинанням.

Хлопець зойкнув, коли те вдарилося йому в груди та відкинуло на підлогу. Притиснувши руку до місця де була пропалена сорочка, він, звузивши очі, зміряв дівчину поглядом. 

— Сиди тут і не вставай! Я зараз зроблю тобі ліки! — не давши їй можливості заперечити, хлопець взяв мисливський ніж та меч на всяк випадок.

— Але там дощ…

Альбрехт вийшов з будиночку, грюкнувши дверима.

 Хлопець повернувся не скоро. Надворі йшов дощ, було сиро та брудно. Навряд з ранку вони продовжать шлях. 

Приготувавши потрібний відвар, хлопець підійшов до Ради. Присівши поряд, він допоміг їй підвестися і дав його випити. Дівчина відмовлялася ковтати таку гидоту.

Альбрехт розсердившись розтиснув їй зуби, і влив у рот залишки відвару та змусив все проковтнути. Рада знала, що це їй допоможе, але все ж таки намагалася вкусити його за руку.  Дівчина плювалася та лаялася, згадувала весь свій рід і кричала, що зробить потім із садистом, який її зараз мучить.

Але за кілька хвилин вона притихла. Коли істерика закінчилася і розум нарешті почав прояснятися, дівчина зніяковіла від своїх слів і вчинків.

— Я тебе поранила? Боляче? — тихо спитала вона, коли повністю прийшла до тями.

Альбрехт хвилину мовчав, витримуючи паузу, але потім він все ж таки вирішив з нею заговорити.

— Мене ранило не твоє заклинання, а твоя брехня! Я довірив тобі свої таємниці, а ти так легко плюнула мені в душу!

— Ти б мене прогнав якби я сказала, хто така.

Альбрехту нічого було сказати на це. Він ще трохи посидів поруч, поки температура не опустилася, а потім пішов. Рада незабаром заснула. 

Альбрехту вже спати не хотілося. Він готував відвар, скоса поглядаючи на сплячу дівчину.

Хлопець дивувався, як руки робили свою справу коли у голові була така порожнеча.

Вона й гадки не мала хто знаходиться перед нею. Він не був відвертим до кінця. Звинувачував її у брехні коли сам приховав, що його рідний брат найсильніший чаклун. І він також міг володіти чарами. 

Можливо Рада зраділа б та спробувала вмовити його навчитися чаклувати. 

А якщо він не може? Чи комусь нашкодить. 

Переливши відвар у флягу, Альбрехт поклав її на лаву біля дівчини. Оглянувши кімнату побіжним поглядом, хлопець накинув на себе плащ.

 На вулиці вже почало світати, але небо було все ще затягнуте сірими хмарами. 

Йому не вдалося швидко, як він хотів, покинути це місце. Багато часу пішло, щоб осідлати Бадді. Прокинувся Ален і ледь не здійняв галас. 

 Залізши в сідло, хлопець, не затримуючись, поїхав лісовою дорогою геть від мисливського будиночка.

Рада прокинулася через декілька годин. Тіло нило від того, що вона спала на дошках.