Розділ 20. Мед та сіль для розбитого серця

Після того Альбрехт вже не міг ні про що інше думати. Він сидів, приглядаючись до дівчини, ніби чекаючи, що вона зараз вигукне якесь заклинання. Але дівчина, здається щось наспівувала. 

Попри бажання відгородитися він прислухався. 

А зорі, а зорі по синьому морі

А місяць з-за хмар виглядав.

Я рвалась від тебе до хати.

А ти все мене не пускав.[1]

Дівчина навіть не помітила, як хлопець підісів до неї ближче.  Цю пісню вона почула кілька місяців тому. І чомусь вона засіла в голові. 

— Ти гарно співаєш. — прошепотів він хрипло.

Повернувши голову, Рада зустрілася з його поглядом, та ледь помітно усміхнулася. 

— Я люблю співати. Коли тільки потрапила сюди я вмовила капітана корабля взяти мене на борт за пісні. Я їм співала. Ну ще й трошки допомагала по кухні. Хоча з цим у мене проблеми. Я не вмію смачно готувати…

Несподівано дівчина притиснулася до нього, та схилила голову на плече. Альбрехт здригнувся, але не відсторонився. 

— Я завдячую тобі життям. 

Альбрехт важко зітхнув, перевівши погляд на протилежну стіну печери. 

Рада відчувала, що він міг зрозуміти, що вона використовувала магію. Їй не хотілося, щоб він зараз її покинув. Бажання притиснутися до нього прийшло раптово. 

Деякий час вони сиділи мовчки. Рада не розуміла, що у нього в голові. Але розпитувати боялася. 

— Я довго думала… Можливо мені варто спробувати знов заспівати. Наприклад на якійсь базарній площі. Можливо вдасться заробити трохи грошей. 

Він наче був не тут. Дівчина зітхнула, відсунувшись від нього. Мовчання її гнітило.

— Може я покажу тобі один прийом? Як твоя нога? 

Але й це Альбрехт здається не почув. 

— Ти мене ігноруєш? — дівчина відчула, як до горла підходить роздратування. 

— Що? Ні! Пробач. Я не хочу. Я зараз. — рвучко вставши на ноги він вийшов з печери. 

Рада пирхнула, провівши його поглядом. 

[1] Гурт Соколи «А зорі, а зорі»

* * *

Альбрехт повернувся через декілька годин. Рада мигцем побачила його червоні запалені очі, а потім він ліг на плащ та відвернувся до стіни.

Продовжили свій шлях вони тільки на наступний ранок. Для Ради ніч була без сну. Вона майже увесь час пролежала, дивлячись у стелю. Жар знов повернувся, але хвилювати хлопця вона не хотіла. Раніше вона не часто хворіла. Максимум був нежить. А тепер температура то з'являлася то спадала протягом тижня. Зурочив хтось…

Альбрехт продовжував час від часу зникати десь в собі, тому вона врешті залишила спроби з ним заговорити. А ось подумати над майбутніми виступами треба. 

Рада уявила яка популярність у цьому часі її може чекати. Можливо вдасться залишити по собі слід. Навряд Альбрехт міг розділити її захоплення.

Коли вони побачили невелике село щастя Ради не було меж. До того моменту усі хвилювання давно вивітрились з її голови.  

Прив'язавши коней, хлопець та дівчина почали озиратися. На площі було не те що багатолюдно. Рада деякий час стояла кусаючи губи. Вона бачила, що ніхто з перехожих не звертає на неї уваги.

 Набравши у легені повітря дівчина голосно заспівала перед цим перекладену на роенський пісню. 

Пусти мене милий, пусти мя до хати

На дворі біліє вже день.

Як прийду до хати, спитається мати:

"А де ж ти була до тепер?"

А зорі, а зорі по синьому морі.

А місяць з-за хмар виглядав.

Ти рвалась, голубко, від мене.

А я все тебе не пускав…

Вийшло непогано. Ніхто навіть не помітив, що співається не в оригіналі. Коли на неї нарешті звернули увагу, Рада засяяла. Вона ловила на собі  зацікавлені погляди, хтось навіть почав їй підспівувати. Але, попри це, їй під ноги впало лише кілька мідних монет.

Дівчину, звичайно, це засмутило. Ідучи дорогою до іншого села, вона розмірковувала, як можна заробити більше грошей? Треба шукати місто!

Альбрехт з цікавістю поглядав на неї. Дівчина знайшла десь бляшанку і тепер збирала туди монети.

У наступному селі її прийняли ще привітніше. Тепер вона не лише співала, а й танцювала. Дівчина бачила непідробне захоплення і здається забувала про все на світі. 

Альбрехт увесь цей час стояв осторонь і виразно чув, про що розмовляє люд. Хтось обговорював чудовий голос дівчини з дивним ім'ям Леді Вольфрам, хтось говорив про її вроду. 

Наприкінці пісні Альбрехт пройшовся з бляшанкою по натовпу, і в неї посипалося багато срібників.

Такий же успіх чекав на молоду чарівницю й далі. Вона намагалася, щоб якнайбільше людей запам'ятали її ім'я — Леді Вольфрам. За день дівчина так запалилася, що навіть не відчувала голоду. Пісня пішла за піснею, село за селом. Наприкінці дня, втомлена від співу та танців, Рада присіла на дерев'яну лавку в селі, де вона щойно співала.