Розділ 19

Не минуло й кількох годин, як вони побачили попереду місто. Рада з Альбрехтом дуже зраділи, адже вже наближалася ніч, і їм треба було десь зупинитися на нічліг. Гарна погода була на руку мандрівникам.

Хлопець і дівчина довго блукали містом у пошуках місця де можна було переночувати.

І знову Рада зіткнулася з тарганами та антисанітарією. Дівчина дуже довго обурювалася змішаною англійською та французькою. У результаті в її номері прибрали. Альбрехт вирішив промовчати, бо його імперський акцент коли не треба вилазив. Якщо хтось дізнається, що він незаконно перетнув кордон то можуть вбити, або, що найгірше – повернути назад.  

Ніч пролетіла непомітно. Поснідавши рано-вранці, вони рушили в дорогу. І тут перед ними постало питання – в якому напрямку знаходиться Зарганс? Рада з Альбрехтом довго плелися пішки містом, поки не побачили когось із городян.

- Ви не підкажете, в якому боці знаходиться Зарганс? – поцікавилася Рада, бо вона добре володіла мовою.

- Зарганс? Вперше про таке чую! Напевно, вам на північ! – відповів літній чоловік.

Вони їхали на північ цілий день, за цей час їм не потрапило жодного селища. Хлопець та дівчина сильно змучилися, але зупинятися не хотіли. Вони чекали, що скоро з'явиться хоч якесь село. Але настала ніч, а поселень не було.

Коли небо вже було всіяне зірками, вони під'їхали до боліт, одразу за якими знаходилося село під назвою Хіс. Ночувати на болоті було страшно, а перейти його в темряві було практично неможливо. Пустивши коней риссю, Рада та Альбрехт стали обережно просуватися вздовж болота. Ніякого містка їм по дорозі не потрапило. На болоті стояла лякаюча тиша, так що чути було дихання і шепіт. Вночі помітно похолоднішало.

Рада з долею ненависті подивилася на Альбрехта. Якби не цей противник магії, вона зараз могла б начарувати світло, а так мусить себе стримувати та їхати у темряві. Проїхавши ще кілька метрів, Рада відчула, що кінь у темряві спіткнувся об щось. Дівчина пригальмувала і почала вдивлятися вниз.

Місячного світла їй вистачило, щоб розгледіти на землі людську постать. Рада без слів вказала Альбрехту на неї.

Хлопець сполотнів, побачивши мерця. Закривши рот долонею, Рада відвернулася, щоб хоч трохи стримати нудоту.  

Вони проїхали ще трохи і раптом почули, як щось розсікло повітря зовсім поряд.

Одна зі стріл, що раптово з'явилися з темряви, потрапила Альбрехту в ногу. Вона випала зі стремена, і хлопець мало не опинився на землі. Йому дивом вдалося втримати рівновагу. Тепер стріли сипалися на них градом. Дівчина закричала і погнала свого коня галопом через болото. Альбрехт кинувся слідом за нею. Хлопець та дівчина відчували поруч чиюсь присутність, але нікого не бачили. І коли вони пройшли болото і опинилися в проліску, це почуття посилилося.

Раптом поміж дерев з'явилися двоє вершників. Як привиди, безшумно, вони промайнули поряд.

І тут Рада з Альбрехтом зрозуміли, що вони потрапили до засідки. Бігти не було куди, довелося захищатися. Подумки лаючи Альбрехта, Рада дістала з-за пояса ножа. Їй самій стало смішно від такої зброї. Вона ще не знала, що хлопця було сильно поранено в ногу. Дівчині вдалося потай від нього таки нагріти ніж вогненним заклинанням. Цією зброєю вона змогла здолати двох вершників, але з-за дерев з'являлися нові. Однак для родового мага і це не було проблемою.

Рада не розуміла, чому Альбрехт не захищається. Він розгублено сидів на коні. При ньому більше не було зброї. Дівчина вловила його бліде, як крейда обличчя. Це її налякало. Скориставшись тим, що він не дивився на неї, Рада пустила в хід магію. Діяти треба було швидко, й вона не гидувала смертельним заклинанням. Дівчина скинула з коней ще п'ятьох вершників і знову пустила коня галопом. Вона не розуміла, чому Альбрехт від неї відстає.

Рада злякалася погоні, адже тоді доведеться вибирати: брехати для його спокою, що вона не відьма чи її власне життя. Альбрехта вона любила менше, якщо сказати, що взагалі не любила.

Хлопець зовсім перестав відчувати ногу. Раптом переляканий кінь перестав слухати його. Нещастя на цьому не закінчувалося. Десь поряд пролунав вибух. Бадді став дибки. Альбрехт щосили хапався за поводи, але вони вислизнули з його мокрих від поту рук.

Кінь скинув юнака з себе, але його прострілена нога залишилася в стремені. Бадді помчав по проліску, через чагарники. Альбрехт, відчайдушно закриваючи обличчя руками від колючих гілок, намагався звільнити ногу. Кінь протяг його по землі кілька метрів.

Бачачи, що самому йому не впоратися, Альбрехт закричав:

- Вольфрам, допоможи!

Рада, відбившись від бандита, помчала на його голос. Заїхавши трохи вперед, вона схопила за поводи Бадді і загальмувала його. Альбрехт підвівся з землі і звільнив ногу. Відпльовуючись, він випростався на весь зріст, і відразу зігнувся навпіл. На його тілі не залишилося живого місця.

- Тут не можна довго залишатися! Повертайся у сідло! – холодно промовила Рада. – Без магії ми довго не протягнемо.

Альбрехт обережно підійшов до коня і сяк-так заліз у сідло. Як тільки він це зробив, вони помчали геть від села Хіс, про яке ходила погана слава.

Від'їхавши на велику відстань від боліт, Рада та Альбрехт нарешті вирішили відпочити. Вони вже й так їхали цілий день і майже всю ніч. Обидва були сильно змучені дорогою та нападом.