Розділ 14.1. Увага богів не завжди до добра

Рада сиділа у капітанській  каюті та читати «Ала ін Рал». Вона не звертала увагу на шум нагорі. Їй було гидко від однієї думки, що мати грабує черговий корабель. 

Двері гупнули й в каюту майже влетіла Катана Вольфрам. 

— Збирайся! Негайно! Ми тікаємо звідси! — жінка кинулася до скрині та стала щось там шукати.

— Що сталося? — її слова злякали дівчину, вона навіть забула про те, що хотіла не розмовляти з нею. 

— Мене розкрили! Скоро вони будуть тут. Я думала вже про це… Начарую нам відвід очей і проберемося до човна! — судомно ковтнувши повітря, промовила жінка. — Чого ти стоїш?! 

Рада тільки зараз зрозуміла, що стояла майже не дихаючи. Дівчина кинулася до столу по книгу, але її там не було.

— Книга! Де моя книга?!

Катана кинула нервовий погляд на двері, а потім на стіл. 

— Ось вона! 

Рада від шоку навіть рот відкрила. Мить тому книги там не було.

— Як це так? 

Катана знизала плечима. Вона здогадувалася, що книга могла оновитися на версію цього часу. Особливо коли так сильно змінився хід історії. Жінка побоялася сказати доньці, що тільки що її пірати вбили засновницю Резенфорду. Вона й гадки не мала, що тепер буде зі школою. 

Схопивши «Ала ін Рал» Катана засунула її у сумку до інших речей. Рада навіть не подумала сперечатися. Схопивши іншу сумку, яку їй кинула мати вона побігла разом з нею до дверей. 

— Сподіваюся ти добре володієш родовою магією.

— Ображаєш. — пирхнула Рада. — Я ще вмію битися на мечах.

— Вестлей? — не збавляючи темп кинула Катана.

— Він самий. Ти його знаєш?

— Звичайно. Він викладав бойові мистецтва коли я навчалася. Та ще скотина! Але тепер я оце все вмію. 

Попри ситуацію атмосфера між ними трохи потепліла. 

По звукам зовні вони зрозуміли, що бій на каравелі все ще тривав. Це трохи спрощувало втечу. А ось повний місяць додавав проблем. 

 Катана зазирнула за ріг, та кивнула, і вони рушили вперед, уникаючи освітлених місць на палубі. 

Кілька ельфейс-орків стояли біля вітрил, їхні гострі очі могли б одразу побачити втікачів. Ще двоє роздратовано йшли по палубі стискаючи шаблі. Почулися крики. Катана вилаялася — на палубу прибігло ще декілька монстрів.

Жінка прошепотіла заклинання, і їхні фігури злилися з темрявою, наче розчинилися у повітрі. Хоча вона знала, що магія не всесильна — один неправильний рух, і все буде втрачено. Навряд після стількох років брехні вони дадуть їм швидко померти. 

Побачивши великі ящики жінка кивнула на них. 

Рада навшпиньках пішла за нею притискаючи до себе сумку. Вони сховалися за ящиками саме у той момент коли поряд пролунали важкі кроки ельфейс-орка.

І раптом світ завмер. 

Жінка зі синяво чорним волоссям сиділа на бочці та бовтала ногами. Її губи розтягувалися в єхидній посмішці, а очі цікавістю дивилася на застиглих у часі своїх «дітей». Вона знала хто це зробив. 

Богиня Вульм знаходилася на кораблі певний час невидимою. Зараз це вже не мало сенсу.

— Не сподівалася тебе тут побачити, Рел.

Із-за щогли вийшла згорблена висока фігура закутана у плащ. 

— Що ти забула на моєму кораблі? — спитала Вульм.

— Виконую свої обов'язки. — з-під каптура почувся схожий на свист голос.

Жінка розсміялася. 

— Щось точно у лісі здохло. Чула що так кажуть смертні... Ти вже давно не вилазила зі свого палацу на горі. 

Істота у плащі загрозливо зашипіла. 

— Я усе бачила, Вульм! Та не заважала. Але твої ігри зі смертною мають погані наслідки. Чого ти раптом віддала їй тоді свій корабель? 

— А чого ні? — криво посміхнулася жінка. — Вона мені сподобалася. 

Вульм перевела погляд на двох жінок, що також застигли ховаючись біля ящика. Одна з них була зовсім молодою з довгим темним волоссям та яскраво синіми очима. Вульм підняла брову, зацікавлено розглядаючи незнайомку. Істота у плащі також звернула на неї увагу. 

З під каптура було не видно, але Вульм відчула, що Арел зацікавлено роздивляється дівчину.

— Що також погратися захотілося? — хмикнула вона.

Жінка, яку Вульм називала Арел не відповіла. Зістрибнувши з бочки, Вульм швидко підійшла до Ради.

— Вона така ж як і моя. Не з цього часу. Твоя сила знов дала збій. Це вже третя з майбутнього.

— Друга. — не відриваючи погляду, кинула Арел.

— Ти забула про Дар’ян? — скинула брову Вульм. Та що врятувала твоїх миролюбних діток від повного винищення. Тільки з нею вони почали бути цікавими.

— Мої золоті ельфи вивчали та плекали цей світ. Вони не були створені для руйнувань, на відміну від твоїх. — каптур повернувся у бік ельфейс-орка, який застиг біжучи з шаблею. — Потвори!