Розділ 9

Дні летіли блискавично. Погода стояла чудова, віяв попутний вітер. Але через деякий час вітер змінився, і одного ранку взагалі стихнув.

Стояв повний штиль. Через це команді «Восьминога» довелося сісти на весла.

Відсутність вітру гальмувало пересування судна. Цілими днями Рада сиділа на лаві в носі корабля. На "Восьминогу" вона виявилася єдиною дівчиною з усіх пасажирів. Океан Розмарі був схожий на дзеркало – такий він був гладкий. Жодної хвилі не зустрілося їм по ходу, вітру не було дуже довго. Незабаром запаси почали закінчуватися.

Рада, тепер уже на самоті, сиділа у своїй каюті. Старий купець давно зійшов на острові. Дівчина ходила по каюті, іноді поглядаючи у вікно. За ним пролетіла чайка і на кілька секунд подивилась прямо на дівчину. Після того, як припинився вітер, усіх рятували лише її пісні. Вони піднімали дух команді. Земля на горизонті не виднілася. Можна було попросити допомоги в інших торгових судів, але їх також не зустрічалося.

Але того дня на горизонті з'явився великий трищогловий корабель. Незважаючи на відсутність вітру, він наближався із величезною швидкістю. Помітивши корабель, команда «Восьминога» підбадьорилася. Вони одразу почали посилати сигнальні знаки та кричати. Корабель йшов прямо до них. Коли він наблизився, на його носі стала помітна вирізана фігура вовка, що стрибає.

Корабель летів на всіх вітрилах і вже за кілька хвилин був зовсім поруч. І тут команді «Восьминога» довелося кричати вже від жаху. То були пірати! На їхньому флагштоку майорів брудно-зелений прапор з білими рогами та чорними смужками.

Рада помітила корабель здалеку. Але вона не надала йому значення. Виходити з каюти їй не хотілося, тому, відвівши погляд від вікна, дівчина відкрила щоденник матері, в якому з'явився черговий запис.

"Дорогий щоденник! Це виявилося складнішим, ніж я думала! Все від початку пішло проти мене. Мені терміново довелося тікати із міста Сині Горки. На жаль, прокляття мені не зняти. Повернутись додому я не могла, і мені довелося піти на хитрість.

Зараз я перебуваю на трищогловому вітрильнику «Списоносець», ніс якого прикрашає вовк, що стрибає. Це різьблення я сама придумала, коли заволоділа кораблем. Мені довелося дуже постаратися, щоб втертися в довіру до ельфейс-ороків. Через те, що я можу перетворюватися на вовка, вони подумали, що я богиня Вульм. Зараз я прямую на захід до Великого архіпелагу.

Ми вже пограбували багато судів. На нашій совісті багато потоплених кораблів та людей. Нас усі бояться і називають Грозою Розмарі. Якщо не вийде таки зняти прокляття, я заберу все, що награбувала, і втечу з цього корабля. Побудую собі десь особняк – не гірше, ніж на Землі – і там житиму. Нехай дочка вже росте без мене».

У Ради від прочитаного перехопило подих. Вона не вірила власним очам. Її мати не могла стати піратом! Несподівано дівчину привернув незрозумілий шум і крики нагорі. Тільки зараз вона знову глянула у вікно і не повірила своїм очам. Це був він – «Списоносець». Все так, як було описано в щоденнику! І стрибаючий вовк на носі.

І тут до Ради нарешті дійшло, що на них напали пірати. Дівчина була ще шокована від прочитаного у щоденнику, але вирішила перевірити.

Зібравши всі свої речі до сумки, Рада вибігла з каюти. На неї одразу ж кинулося страшне чудовисько з шаблею. Рада відбила його удар родовою магією. Вона, як могла, допомагала команді «Восьминога», тим більше, що досвід бою, хай і невеликий, вже мала. Якщо все прочитане в щоденнику правда, то ці чудовиська були в підпорядкуванні її матері, і це було найприкріше. Особливо, коли думаєш, що твоя мати – найкраща людина на світі…

Перестрибуючи через тіла загиблих та відстрілюючись від нападників, дівчина побігла до правого борту корабля, куди щойно приземлився один із ельфейс-орків. Зкинувши його у воду, Рада схопилася за мотузку і полетіла на «Списоносець». Її чарівної сили вистачило, щоб знищити двох чудовиськ.

Рада опинилася на ворожому кораблі. Він був порожнім, адже всі ельфейс-орки перелізли на «Восьминога». Вони вже встигли підпалити його та порвати вітрила. Дівчина обережно йшла незнайомим кораблем. Вона зрозуміла, що не знає, що шукає. Дівчина ще трохи пройшла палубою. Її синя сукня була вже забруднена солоною водою та кров'ю.

Оглянувши поглядом палубу, Рада не помітила, як ззаду до неї хтось підійшов. Дівчина заледеніла від жаху, коли холодна сталь шаблі торкнулася її шиї.

- Куди зібралася, кішечка? – іронічно спитав жіночий голос.

Рада здригнулася. Вона не бачила того, хто на неї напав, але їй було страшно та боляче.

- Гей ви! - крикнув жіночий голос ельфейс-оркам, що з'явилися на палубі. – У нас нова бранка! Відвеземо її на невільничий ринок! – засміялася жінка-капітан, штовхнувши Раду до чудовиськ. - На вигляд вона дворянка, за неї ми отримаємо багато грошей!

Ельфейс-орки, вискалившись, вирвали з рук дівчини сумку з родовою книгою. Рада закричала і спробувала відбитися. Волосся впало їй на очі, і вона не змогла спочатку роздивитися капітана.

Це була дуже гарна висока жінка з темними кучерями, що обрамляли світле обличчя. Очі її були сірі, як місяць, а крізь усю щоку проходив великий шрам. Коли Рада нарешті побачила, у неї з очей бризнули сльози, але вона продовжувала вириватися.

- Чудовисько! Тварь! - закричала розлючена дівчина.