Розділ 4

Витягнувши з комода першу книгу, що трапилася, і розвалившись на ліжку, дівчина перші п'ять хвилин просто дивилася в стелю. Прочитавши всього за дві години любовний роман Рада кинула книгу на комод. Потягнувшись, вона перекотилася на правий бік. Зітхнувши, дівчина ще кілька хвилин дивилася в стіну, а потім рішуче встала і вийшла надвір, поки тітка Мері не згадала, що вони збиралися сьогодні займатися городом.

Раніше у цей час вона завжди була у школі, і її ніхто не змушував займатися садовим господарством. "Може, і зараз пронесе", - промайнуло в неї в голові. Побачивши у дворі Марію Федотівну, що розвішувала мокру білизну, Рада сказала їй, що йде прогулятися.

Дорога річкою проходила через невеликий дерев'яний місток наприкінці вулиці. Перебравшись через нього, Рада, запустивши руки в кишені куртки, неквапом почала підніматися на гірку. Звідси відкривався чудовий краєвид. З одного боку курної дороги розкинулося поле пшениці, а з іншого  – невелика посадка. У цей час року тут було мало людей і не паслися корови, що дуже тішило.

Зупинившись неподалік води, Рада озирнулася, щоб переконатися, що її ніхто не помітив, і почала чаклувати. Вона повільно пересувала руками, піднімаючи струмінь води і спрямовуючи їх у конкретне місце.

– Аква! - змахнула вона рукою, і потік крижаної води обрушився на дерево, що стояло поблизу. Рада вчасно зрозуміла і прошепотіла: - Кліпайс, щоб її не оббризкало.

З вогнем було ще простіше. У школі викладачі навчили її користуватися родовою магією – здатністю чаклувати без артефактів – і відчувати у собі всі чотири стихії. Більшість заклинань відносилося до водного, вогняного, повітряного та земного типу. І щоб, наприклад, розпалити на долоні вогонь, потрібно відчути його в собі. А без чарівної палички чи кільця підняти предмет у повітря - навчитися відчувати його енергетичне поле. Загалом нічого складного.

Рада вирішила не зупинятись надовго в одному місці і вирушила далі, вздовж берега з очеретами.

Іноді вона клацала пальцями, і на її долоні з'являлися червоні язики полум'я. Вона підкидала і ловила маленькі вогняні кульки однією рукою. Це в неї добре виходило.

Сил було хоч греблю лопатою, але дівчина не уявляла, куди їх можна діти. Щоб не померти від нудьги, Рада розставила на галявині зламані негодою гілки. Вона весь час озиралася на всі боки, хоча знала, що там, де вона знаходиться, у цю пору року ніхто не ходить. Трава довкола була мокра, і можна було не боятися пожежі.

Уявивши, що гілки – її вороги, дівчина по черзі почала їх нищити. Кого підпалила, кого рознесла на дрібні шматочки. Через півгодини вона сиділа на гілці дерева і зверху бачила своїх переможених «ворогів».

«У реальному житті мені, мабуть, ніколи не вдасться використати бойові заклинання. А шкода...» – подумала Рада.

Коли на наручному годиннику було шістнадцять тридцять, Рада вирішила, що їй час повертатися додому - тітка, швидше за все, змусить її готувати вечерю. Дівчина, що звикла до щоденних цікавих подій, вже знемагала від нудьги і була рада і такій активності.

Повернувшись додому, Рада, як і передбачала, пішла на кухню готувати вечерю.

* * *

 Усі наступні дні були схожі. Рада виконувала роботу по дому, щоранку ходила на річку займатися магією, читала, співала якісь пісні. Але невдовзі їй це набридло. Наступного разу, коли тітка Мері попросила її прибрати у курей, Рада пирхнула і голосно заявила:

- Я Вольфрам! І не збираюся копатися у курячому лайні!

На що тітка відповіла досить гнівно:

- Ти робитимеш все, що я кажу! Не забувай, що ти живеш в моєму домі!

- Якщо захочу, то піду! Чи ти думаєш, що мене ніхто не прийме? Я дівчина дуже знатного роду!

Марія Федотівна ще раз похитала головою. Її ці суперечки з племінницею вже дістали. Жінка чекала, коли, нарешті, закінчиться її відпустка та розпочнеться робота.

Але після цього ситуація лише погіршилася. Забувши, чому її вигнали зі школи, дівчина потроху, але із явним задоволенням грала на нервах своїх родичів. Михайло Олексійович її витівки ще терпів, а ось тітка Мері вже відкрито показувала своє невдоволення.

Першого дня, коли тітка з чоловіком були на роботі, а Рада залишилася сама, вечеряти не було чим. Дівчина з'їла те, що зранку приготувала тітка, а сама готувати не стала. Байдикувати їй подобалося більше, ніж робити щось самій. Постійно посилаючись на свою спорідненість, Рада не хотіла навіть прибирати по дому та зашивати речі, що порвалися. Вона казала, що це робота служниць. Це дратувало Марію Федотівну. А дівчина цього домагалася.

За три дні до вісімнадцятиліття Рада пізно ввечері лежала на своєму ліжку і перегортала родову книгу «Ала ін Рал». У цій старовинній книжці було розписано все, що могло б зацікавити мага. Нещодавно у дівчини з'явилася нав'язлива думка розшукати матір і з'ясувати, чому та покинула її в дитинстві. Нажаль з книги не можна було дізнатися відповідь. Вона могла відкритися на потрібній сторінці, але таке в книжці достеменно не написано. Ще однією особливістю родової реліквії було те, що вона була рукописною і в ній містилося безліч порожніх сторінок, і іноді навіть могло з'явитися те, чого там ніколи не було.

«Якщо мій рід багатий і знаменитий, то має бути якийсь особняк, у якому жили мої предки! Але де ж він? І як його знайти? – думала Рада.