Леді Вольфрам (1)

Розділ 73

В обід Віджио було вже взято повстанцями. На території міста не залишилося жодного солдата королівства. Радісні люди вийшли на вулиці, вже нічого не боячись. Навіть ті, хто спочатку був незадоволений, зараз приєднався до інших.

Канна, Хейл, Джефрі та Еміль після довгого бою сиділи у м'яких кріслах у гостьовій кімнаті. Будинок, де вони зараз перебували, належав колись графам Локстерн - до того, як король Колгарі відібрав його у них.

- Щось Теранса давно не видно! Його хтось бачив після бою? - спив Еміль, почавши хвилюватися за брата.

- Він бився разом зі мною біля замку, а потім я його не бачив! – відповів Хейл.

— Може, щось сталося з ним? – захвилювався Еміль. – Сходити його пошукати?

- Стривай! Я впевнена, що незабаром сам прийде! – зупинила його Катана.

Але Еміль не міг просто сидіти та чекати. Схопившись, він почав ходити туди-сюди перед вікном. Раптом двері грюкнули, і всі повернулися на звук.

- Ну нарешті то! - вигукнув Еміль, швидким кроком підійшовши до брата. - Де ти був?!

- Вибач, брате, що змусив тебе хвилюватися! - говорячи це, Теранс чомусь відвів очі. - Отже, ви перемогли? І місто тепер наше?

– Так! З дня на день тут буде Мерлін! – посміхнувся Еміль.

- Еміль, вибач за питання. А що, коли Морл розсердиться, він може… – Теранс запнувся. - Чи це було варте того? Що буде, якщо він розгнівається?

Еміль вмить став похмурим.

– Ми, здається, закрили цю тему!

Теранс кивнув, згадавши про флакон, що лежить у нього в кишені.

- Потрібно відзначити нашу перемогу! - посміхнувся він, підійшовши до столу, де стояло п'ять кубків і графин з вином.

- Ось це добра справа! – схвально глянув на нього брат.

Теранс налив у кожен кубок вино. Сам він теж був не проти випити. Тільки у чотири кубки з п'яти таємно додав кілька крапель зілля, яке дав йому Морл. Теранс дуже хвилювався, через що тремтячими руками ледь не випустив флакон.

- З тобою все добре? - схвильовано глянув на нього Джефрі. - Ти виглядаєш хворобливо!

- Не хвилюйтесь! Все добре! – відповів Теранс, усміхнувшись.

Повернувшись до кубків, він раптом запанікував: у якому з них немає зілля? Теранс боявся щось переплутати та випити снодійне. Але його доля була  жорстокою – він нічого не переплутав. Еміль, Катана, Джефрі та Хейл підійшли до столу та взяли наповнені кубки.

- За перемогу! – проголосив тост Джефрі.

- За перемогу! – підтримали його решта.

За лічені секунди вони висушили кубки. Теранс уважно стежив за їхньою реакцією, але минуло кілька хвилин, а нічого не сталося.

- Вибачте за мої похмурі думки! Просто з голови ніяк не йде ... Я не сумніваюся, що ми правильно зробили, побажавши стати частиною герцогства! Просто можна було досягти того ж – повернути наші землі та титули – але залишитися у королівстві! Навіщо нам Мерлін? Може, краще повинитись? Морл нас простить і відновить наші права! - знову завів цю тему Теранс.

Катана обурено на нього зиркнула, Еміль лише тяжко зітхнув.

– Навіть якби ми зараз склали зброю, Морл би нас не пробачив! Чи розумієш, Терансе… – Еміль спробував підібрати слова. – Ми, як ватажки повстання, вважаємося для короля зрадниками! Ми не послухалися його, побажавши відокремитися від країни! А знаєш, як карається зрада? – Еміль раптом закашлявся. – Смертною карою!

На обличчі Теранса чітко позначився переляк. Це миттєво помітили.

- Терансе, що з тобою? - захвилювалася Катана. Жінка стояла біля столу, дивлячись на хлопця. Раптом перед очима все попливло. - Що таке? Я засинаю… – вигукнувши, Канна впала на підлогу.

Не встигли й інші щось сказати, як теж поринули у сон.

Теранс, судомно проковтнувши слину, хвилину стояв глибоко дихаючи, а потім позадкував до дверей. Відчинивши двері, він махнув п'ятьом переодягнутим воїнам Морла. Ті безшумно зайшли до кімнати.

- Молодець! Правильно зробив! – сказав один. - Тепер треба їх зв'язати і переправити на острів з телепортом!

- Як на острів? Король сказав, що їх треба приспати, щоб вони не заважали! – заїкаючись, промовив Теранс. - Він же обіцяв їх не чіпати!

Двоє воїнів Морла переглянулись між собою.

– Це для їхньої ж безпеки! Повір, коли вони прокинуться, то будуть тобі вдячні!

– Правда? – недовірливо запитав Теранс.

- Король мудрий, він не вбиватиме їх! Вони йому потрібні живі! – відповів воїн.

- Отже, Еміль помилявся? І Морл помилує їх? - запитав Теранс.

– А що він казав? – поцікавився один із воїнів.

- Він сказав, що Морл їх вважає зрадниками! А зрада карається смертною карою! – промовив зайве Теранс, проте зрозумів це лише після того, як сказав.

– Н-у-у… Морл не вважає їх зрадниками, – воїни переглянулися, їм і одного погляду на хлопця вистачило, щоб зрозуміти – він ідіот.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше