Леді Вольфрам (1)

Розділ 71

Раптом пролунав вибух. Це розірвався світловий кокон, і звідти випурхнув істота з вогненно-червоними очима та вовчою головою з орлиною дзьобом. Тіло істоти нагадувало левове. Гострі пазурі виблискували на сонці як чарівні мечі. Істота відкрила крила, які досягали кількох метрів завдовжки, і, видавши моторошний крик, злетіло ще вище.

Налякані воїни Морла почали стріляти з луків. Але жодна стріла не завдала золотому грифону шкоди. Від цього він ще страшніше закричав і, випустивши пазурі, кинувся вниз. Одним ударом лапи він розкидав у бік ворожих солдатів. Вони, кричачи і штовхаючись, почали розбігатися в різні боки, але грифон їх скрізь діставав і розривав на частини великою дзьобом.

«Залиш їх! – подумки промовила Рада. – Потрібно відчинити ворота фортеці! Султанові Рошану вдалося пробити ще кілька отворів у стіні! Ми маємо допомогти».

"Як скажеш!" – подумки обізвався Альбрехт.

За їхньою командою золотий грифон знову злетів у небо і, зробивши коло над воїнами Морла, які продовжували в нього стріляти, помчав до стін Рамурської фортеці.

Незабаром захисники також побачили дивного птаха. Злякавшись, вони спочатку заметушились по фортечній стіні. Потім, упоравшись зі страхом, почали повертати катапульту у його бік.

«Зарен!» - промовила Рада, і з очей грифона вирвалися червоні промені.

Вогонь охопив катапульту і за хвилини перетворив її на купу попелу. Усі, хто був поруч, згоріли живцем. Грифон тим часом, ухилявшись від пострілів зробив ще декілька колів над фортецею.

«Де механізм, щоб підняти ґрати? Потрібно відчинити ворота!» - запитала Рада.

"Ось там!" – подумки вказав Альбрехт.

Рада знову промовила вогняне заклинання, щоб розчистити їм дорогу. Тепер грифон був уже не на території фортеці. Відчувши це, Рада та Альбрехт зраділи. Грифон широко відкрив дзьоб і видав переможний крик. Їм треба було розчистити двір, щоб на них безперервно не сипався дощ зі стріл. Але підняти ґрати в такому стані вони не могли.

«Альбрехт, допоможи! Я не відчуваю себе!» – закричала Рада.

«Досить! Розриваємо заклинання!» -

«Ні! Нас можуть вбити! Потрібно знищити воїнів на дахах, щоб вони нас не пристрелили, коли ми знову станемо… Е-е-е… Ну, ти розумієш!» – заперечила Рада, стримуючи напад паніки.

Вони силоміць спрямували грифона на дах казарми, де засіло двадцять арбалетників.

"Вальдоббіадене!" - промовила Рада, і з очей грифона знову вдарив промінь. Там, куди він потрапив, утворилася дірка. Дванадцять вояків знесло з даху, і вони впали вниз на кам'яну бруківку.

З рештою грифон розправився кігтями та дзьобом.

«Досить! Досить! Розриваємо заклинання! – закричав Альбрехт теж почавши відчувати зміни у своїй свідомості. – Вниз!»

Грифон швидко став знижуватися і вже на землі склав свої величезні крила. Гальмуючи, він пробіг кілька метрів викладеною бруківкою.

Знов з’явилося яскраве світло і золотий грифон у ньому зник. Рада з Альбрехтом нарешті змогли перевести дихання, повернувши свої тіла.

Ще через секунду Рада і Альбрехт знову стали відчувати свої тіла. Куля світла з тріском розпалась. Рада та Альбрехт спритно зістрибнули на землю. Їх зброя при цьому голосно задзвеніла. Перевіривши мечі в піхвах, вони кинулися піднімати ґрати, доки їх ніхто не помітив.

Залізні грати поповзли вгору. Піднявши її максимально, Рада з Альбрехтом почали швидко відчиняти ворота, але коли майже відчинили, їх таки помітили. Залишивши ворота, вони кинулися в укриття. І відразу на те місце, де вони тільки що стояли, обрушився град зі стріл.

- Думаю, тепер вони самі впораються! – прокричав Альбрехт, забігаючи за ріг.

- Ходімо! Нам тут самим небезпечно бути! – Рада оглянула вулицю з казармами.

Виглянувши з-за рогу, Рада подивилася покрутила головою. У їхній бік бігло тринадцять вояків, із них шестеро були чарівниками.

- Погане число! – скривилася Рада. - Валимо звідси!

Вони потихеньку почали відступати. Від воріт долинув шум. Виявилося, що це воїни Мерліна повністю відчинили ворота і вдерлися до фортеці.

Але тут дівчина та хлопець почули, що поруч із ними хтось є. Вони обернулися і побачили тих тринадцять вояків. Робити не було чого, довелося прийняти бій.

– Тринадцять проти двох! – не витримала і вилаялася Рада.

– А у нас є вибір? - кинув на неї швидкий погляд Альбрехт.

Це було риторичне питання. Воїни, оголивши мечі, наступали на них. На їх обличчях був тріумф. Напевно вони знали хто перед ними. Двох воїнів легко вдасться перемогти.

Рада змахнула мечем, але не дістала – наступний удар їй довелося відбивати щитом. Переступаючи туди-сюди дівчина відбивала удар за ударом. Чарівники поки не вступили в бій, і це хоч трохи полегшувало ситуацію.

Бачачи, що їх оточують, Альбрехт закричав:

– Рада, магія обладунків! Давай спробуємо ще раз!

Поки їх не оточили, Рада підбігла до Альбрехта і стала спиною до спини, витягнувши вперед руку з мечем. Так вони почали відбивати удари нападників. Але особливо розвернутися їм не вдавалося, воїни тіснили їх до муру. Альбрехт пригнувся, а Рада відбігла убік, коли над їхніми головами просвистів ворожий клинок.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше