Розділ 53

Борючись із згасаючою свідомістю, Рада підняла руку і подумки промовила заклинання. Смертельна хватка відразу ослабла, і Рада відштовхнула від себе нападника. Розтираючи горло, дівчина зіскочила з ліжка і кинулася на допомогу Ніобі.

– Лікурембо! – заклинання відштовхнуло чоловіка в масці. Відлетівши на декілька метрів він врізався в стіну та сповз на підлогу.

Судомно хапаючи ротом повітря, Ніоба шукала поглядом свою чарівну паличку. Схопившись на ноги, вона відразу наставила її на лежачого, а іншою рукою швидко одягала халат. Бачачи, що нападники приходять до тями, обидві злякалися, адже чоловіки були досить сильними.

- Альбрехт! – закричала Рада, коли їй на думку спало, що напасти могли і на її друзів.

Залишивши всі речі, Рада та Ніоба вибігли з кімнати. Руки тремтіли, коли дівчина зачиняла двері на замок, щоб хоч трохи затримати вбивць. Пробігаючи довгим коридором, вони почули, як двері їхньої кімнати стусонулися від ударів. Вже біля спальні Альбрехта та Бруно Рада знову обернулася і побачила, що двері кімнати вибиті і у чоловіків з'явилися шаблі в руках.

- Альбрехт, відкрий! – забарабанила кулаками у двері Рада.

- Бруно, Ал, відкрийте! - Не відставала від неї Ніоба.

Піднявши руки, Рада закликала на допомогу кілька стихій. Густий туман закрив їх від чужих очей. Почувши шум у коридорі, двері, в які вони стукали, відчинили. На порозі з'явився Бруно. Йому було достатньо погляду, щоб зрозуміти.

– Швидко до кімнати! – махнув він рукою.

Рада і Ніоба влетіли до покоїв, які виділив султан барону та герцогу. Бруно швидко став замикати двері на всі засуви. Підбіг Альбрехт.

- Що сталося?

– На нас напали та хотіли задушити! Вони мають шаблі, та можуть пробити двері! – Рада зігнулася навпіл спробувавши перевести дихання.

Альбрехт на мить розгубився, але потім про щось згадав та підбіг до своєї сумки. Знайшовши потрібний  флакон, хлопець повернувся до дверей.

- Це зілля я випробував ще в Заргансі! Воно щільно закриває будь-які двері та вікна! – не втрачаючи час почав розбризкувати рідину на двері, стежачи, щоб не залишилося жодного сухого місця. Двері за лічені секунди вкрилися товстою плівкою, яка намертво запечатала всі щілини. Те саме хлопець зробив і з вікнами.

Через дві хвилини всі змогли перевести подих.

- А тепер розповідайте все докладно! Адже нічого не може бути просто так! - запитав Бруно, подавши дружині склянку з водою.

Рада мовчки подивилася спочатку на нього, потім на Альбрехта. Вона не знала, з чого почати. Їм міг мститися той работорговець, або навіть султан. Йому могло стати відомо, що Рада провела вчорашній день з Шахрією, а та хоче його вбити.

Несподівано обличчя друзів почали втрачати чіткість. Вона бачила, як ворушаться їх губи, міміку обличчя, рухи, але не чула жодного слова. Нахиливши голову набік, Рада поморгала. Погляд затуманювався роблячись  відчуженим. Раптом вона звалилася на підлогу.

Підскочивши до неї, Альбрехт опустився навколішки, перевірив пульс, поплескав її по щоках. Усі здивовано та розгублено перезирнулися.

Вихопивши склянку з рук Ніоби, хлопець хлюпнув вмістом в обличчя Раді. Дівчина миттєво розплющила очі і, судомно намагаючись вдихнути повітря, вигнулась. З її губ вирвався крик. Дівчина стала метатися з боку в бік, смикаючи себе за сукню.

Альбрехт не розумів, що з нею коїться, але її крик змусив ворушитися волосся на його руках. Вона кричала від болю, ніби її намагалися спалити живцем.

Раптом, так само несподівано, як і прийшла до тями, вона знову поринула в небуття. Але на її обличчі відображало біль.

Альбрехт нахилився, намагаючись зрозуміти причину. І він її знайшов! Відсунувши рукави сукні, він побачив опіки. Очі юнака округлилися від жаху.

– Швидко! Потрібно зняти з неї цю сукню! Вона отруєна! – вигукнув хлопець.

Йому довелося перевернути її на спину, щоб дістатися шнурівки. Але тут на нього чекала несподіванка. Сукня була зашнурована так, що легше було  розрізати, ніж розв'язати. Схопивши свій кинджал, Альбрехт почав перерізати шнурівку на корсеті сукні.

Але навіть після цього не вдалося легко її зняти. Він все робив блискавично, не замислюючись ні на мить. Але намагаючись випадково не поранити дівчину, Альбрехт різав кинджалом плаття. Він заспокоївся лише тоді, коли воно окремо лежало на підлозі.

Юнака пробрав ще жах, коли він побачив, на що стало схоже тіло молодої дівчини. Він акуратно підняв її на руки і відніс до свого ліжка. Завдяки спідній білизні опіки були не скрізь. Зволікати не можна було на мить.

- Закип'ятіть магією воду! - крикнув Альбрехт, риючись у своїй сумці. Там у нього лежало багато різних трав, які він передбачливо взяв із собою. Ніоба швидко зрозуміла, що він хоче зробити, і кинулася виконувати його наказ. Подрібнюючи потрібні для зілля трави, він краєм ока спостерігав за Радою. Він не мав досвіду в лікуванні таких сильних опіків, але сподівався, що все вийде з першої спроби, адже другої не може не бути.

Через п’ять хвилин Альбрехт повернувся до ліжка, на якому лежала дівчина. Її рани за цей час стали ще гіршими. Намочивши хустку в зілля, молодий чарівник почав протирати їй руки, ноги, плечі – все, де були опіки від отрути.