Розділ 50

Рада стояла, поклавши руки на підвіконня. Вчора вона не встигла помилуватися заходом сонця, бо не було часу. Сьогодні ж весь вечір був вільним. Дівчині дуже подобався Рабхапур. У повітрі відчувалася свіжість, десь недалеко йшов дощ. У саду під вікном росли квіти, а доріжками гуляли якісь жінки. В цю частину палацу дозволялося ходити лише жінкам. Послів поселили в гостьовому крилі.

Рада посміхнулася, перейшовши до іншого вікна. Раптом зовсім неподалік вона почула чийсь крик. Намагаючись ступати якомога тихіше, дівчина пішла на звук.

Коли голоси стали голоснішими, Рада зупинилася, сховавшись за рогом. Звідси вона побачила принцесу Шахрію в чорному жалобному одязі, за руку її тримав якийсь високий темношкірий чоловік із шаблею на поясі. По різким рухам  Рада зрозуміла, що принцеса не хоче з ним спілкуватися.

- Відпустіть мене! Я принцеса! Якщо султан дізнається, що ви хочете викрасти мене, відрубає вам голову! - вигукнула дівчина, намагаючись вирватися.

- Не варто зайвих слів! Султан віддав тебе мені за дружину! Незабаром відбудеться наше весілля! – криво усміхнувся чоловік.

- Я вам не вірю! Дядько не міг мене віддати работорговцю! - дівчина різко звільнила руку і врізала йому ляпас. - Ти нікчема, Аббас! Скільки людей ти вже занапастив?!

Чоловік розлючено вилаявся. Вихопивши з-за пояса моток мотузки, він щось сказав і та обкрутилася навколо кісточок дівчини, зв’язавши їй руки та ноги. Не втримавши рівновагу принцеса впала на мармурову підлогу. Нагнувшись, чоловік перекинув її через плече та поніс по коридору.

- Відпусти, чудовисько! - закричала вона. - Ти брешеш! Султан мене не продавав!

- Зауваж, я не сказав «продав», я сказав віддав за дружину! - уточнив чоловік, незважаючи на її спроби бити його по спині.

Більше зволікати Рада не стала. Вона не знала місцевих звичаїв, але це було вже занадто. Вибігши зі свого укриття, чарівниця підняла руку, посилаючи на чоловіка заклинання. Аббас не очікував, що хтось спробує йому завадити.

Різко повернувшись він ледве не вдарив голову Шахрії об стіну.

- Відпусти її! Негайно! – Рада стала у бойову стійку, готуючись промовити нове заклинання.

- Знай своє місце, жінко! Або пожалкуєш! – викрадач роздратовано зміряв дівчину поглядом. На вибритій скроні запульсувала жилка. Рада відчула, як в ньому закипає бажання перерізати їй горло. Стільки ненависті до себе вона ще не відчувала.

Опустивши зв’язану принцесу на підлогу, Аббас витягнув шаблю та зробив загрозливий крок до Ради. Дівчина позадкувала – проти зброї краще та ж зброю. Але вибору вона не мала. Коли чоловік пішов на неї вона ухилилась, а потім начарувала бойове заклинання. Воно було достатньої сили, щоб завдати йому сильного болю.

Работорговець скривився, але шаблю втримав у руці. Рада не стала чекати нового нападу. Використовувати підряд декілька сильних бойових заклинань було важко, особливо без підготовки. Відбігши до вікна, Рада склала руки біля грудей, а потім різко направила їх на чоловіка. Від її долонь зірвалася куля пронизана зеленими іскрами.

Вона влучила в передпліччя викрадача, почувся хрускіт кісток. Закричавши, чоловік випустив шаблю з ослаблих пальців, рука дивно повисла. Рада могла тільки уявляти, що відчуває зараз Аббас, вона ніколи не ламала руки. Лише ребра під час спарингів з містером Вестлеєм…

Але зараз згадка про колишнього викладача бойових мистецтв не викликала відрази. Вперше в житті Рада була вдячна йому за всю ту підвищену увагу до неї.

Аббас схопився здоровою рукою за зламану та кинувши в сторону жінок прокляття, підібрав шаблю та пішов геть. Рада напружено спостерігала за його діями. І лише коли він пішов вона змогла перевести дихання. До неї вперше за весь цей час дійшло, що вона розуміє про що вони розмовляли, хоча цю мову вона не вивчала.

Сівши поряд з принцесою Рада почала магією перерізати мотузки. Вона піддалася не відразу, до того Рада боялася випадково порізати дівчину. Розтерши зап’ястя, Шахрія подякувала за порятунок, і тримаючись за стіну підвелась на ноги.

Філанська принцеса дрижала ніби їй було холодно, а на її очі наверталися сльози.

Рада схвильовано дивлячись на неї запропонувала піти подалі від цього місця.

– Що від тебе хотіла ця людина? Я випадково почула частину вашої розмови. – поцікавилася Рада, коли вони повернулися до вікон, біля яких стояла чарівниця раніше.

- Він збрехав, що султан видає мене за нього заміж! Це не може бути правдою! – з надією зиркнула на неї Шахрія ніби чекала, що Рада знає правду. - Дядько не може піти проти заповіту мого батька!

– А що в ньому було? – обережно спитала Рада.

- Коли султан помер, він заповів мені з братом правити країною! Тільки я тоді була ще маленькою і брат теж. Тому тимчасово країною править мій дядько - султан Омар. Але це до того моменту, як я вийду заміж! А здобути трон я зможу, якщо вийду заміж за людину одного зі мною статусу, тобто принца! Якщо ж дядько видасть мене заміж за Аббаса, то… – Шахрія затнулась, не знайшовши слів.

- І що ж ти робитимеш?

- Я не знаю! - зітхнувши, Шахрія вперше за весь час подивилася їй в очі. - Розумієш, в мене вже є коханий! І він принц. Він чекає мого повноліття, щоб одружитися зі мною. Це через декілька днів.