Розділ 40

Троє королівських коней рано-вранці виїхали зі стайні. Погода стояла чудова. Якби був час помилуватися околицями, то вони помітили б пожовкле листя на деревах. Їх було так багато! І яких тільки кольорів там не було: і брунатні, і жовті, і зелені! Але трьох вершників не цікавила краса осіннього краєвиду. Вони поспішали, підганяючи своїх коней.

Морл не знав, чи правильно він чинить, але повернути назад не міг. Усю дорогу його мучили сумніви. Він шкодував, що перед тим, як вирушити в дорогу, не попрощався з матір'ю.

Молодого принца гнітило почуття провини. Як же він заздрив, дивлячись на холодні обличчя своїх сестер. Чому він так не може. Навіщо ці сумніви, страхи? Батько ніколи не вважав його гідним свого трону. Він був тягарем для нього. Королю було завжди байдуже на нього, частково через те, що він пішов у мати, а не в нього.

Морл тяжко зітхнув. Він не міг дозволити батьку ще раз втоптати його честь в багнюку. Імператор Гордій винний у нападі на Вольфер, хоча їх намагалися запевнити в іншому. І поки він і його прибічники не помруть Морл не заспокоється. Він прийде і знищить його спокій, як він колись знищив його.

Морл тоді не розумів, що імператору байдуже, що буде з людьми.

Дорога зайняла три дні. Принц і принцеси за цей час не втомилися, хоч і їхали майже без відпочинку, бо справа для них була дуже серйозна. На п'ятий день вони знайшли у горах поселення. Леліла не обдурила, тут справді жили ельфейси.

Вони всі були майже одного зросту та міцної статури.  За зовнішністю практично неможливо було розрізнити чоловіків та жінок. Але головною їхньою особливістю було те, що вони носили шоломи з волоссям пегаса на гребені, а їхня зброя мала форму змії.

З ними говорила Леліла. Вона розповіла про ситуацію, що склалася у Роені. Морл не сподівався, що успіх усміхнеться йому так швидко. Вже незабаром ельфейси склали йому присягу. В народі вони називалися Військом Смерті, що звучало вже загрозливо. По їх розповіді Морл дізнався, що раніше вони служили богині Смерті.

 Тепер Морл нічого не боявся, з такою кількістю воїнів йому було не страшно. Можна розпочинати війну!

Принцу не хотілося, щоб хтось заздалегідь дізнався про його плани, тому він наказав великому загону розділитись та їхати до Голдену невеликими групками. Коли вони вже поверталися, погода зіпсувалась, почався дощ, піднявся вітер.

Кутаючись у плащ, Морл міцно тримав віжки, щоб випадково не впасти з коня. Він розумів, що за такої погоди їхати далі безглуздо. Але сестри його підганяли. Вони хотіли повернутися до Голдена до вечора. Принцові й самому хотілося вдягнути корону, і він, крехтючі, їхав далі. Нарешті вони побачили світло у вікнах замку. Тут, у Голдені, до них приєдналися воїни Війська Смерті. Геніальний план Морла почав здійснюватися.

За його наказом міст був опущений, і воїни увірвалися на територію замку.

Побачивши войовничо налаштованих людей, варта хотіла доповісти королю, але не встигли вони зробити й крок, як поплатилися за це життям. На ворота Морл поставив двох своїх воїнів. З рештою загону пішов далі. Всі, хто його бачив з жахом тікали.

Їхні кроки лункою прохдили по замку. Побачивши воїнів, слуги поховалися хто куди.

– Слухайте мій наказ! Жодних вбивств, треба лише полонити короля! – сказав Морл.

– Ти забув про королеву! - нагадала йому Леліла.

– І королеву теж! – холодно додав Морл.

Його серце на мить перестало битися, коли він опинився перед дверима тронної зали. Принц знав, що король з королевою зараз там, але нічого в ньому не здригнулося, коли він відчинив двері, і наполовину оголивши меч, ступив на килим.

Побачивши сина, за яким стояла велика кількість воїнів, королева зблідла.

- Морл, що відбувається?

Король трохи підвівся на троні. Каріна Роун, що стояла біля нього, відступила назад.

- Закінчилося ваше правління! - усміхнулася Леліла, вийшовши трохи вперед.

- Я вимагаю, батьку, щоб Ви склали свої обов'язки короля по-доброму! Інакше мені доведеться застосувати силу.

- Що ти надумав, шмаркач?! Чи знаєш ти, на кого руку підіймаєш?! – обличчя Колгарі побіліло, а очі налилися кров'ю. - Переворот вчинити захотів?

– Воїни, схопити короля та королеву та кинути їх у в'язницю! - наказав Морл, не зводячи погляду з батька. Він ні на мить не забарився, вимовляючи ці слова.

Але не тут було. Колгарі та Каріна були дуже сильними чарівниками. Сутичка тривала десять хвилин. Морл дивився на все, що відбувалося, ніби крізь пелену. Він розумів, що діється, але водночас йому здавалося, що це сон. Хоч би якими могутніми були король з королевою, їм не вдалося довго встояти перед ельфейсами, яких навів Морл.

- Морле, одумайся! Ти робиш велику помилку! - закричала Каріна Роун, вириваючись.

Щоб утримати її, знадобилося кілька воїнів. Її чорні коси розтріпалися, а золота корона впала з голови та покотилася по підлозі. Жінка сіпнулась, намагаючись вирватись. Вона все ще намагалася волати до сина, але той не хотів її слухати. Він подав знак своїм воїнам, щоб ті забрали бранців.

За вікном пролунав гуркіт грому, наче хтось вистрілив з гармати. Затряслось скло у вікнах. Морл здригнувся, а потім опустив погляд. Зараз не можна було піддаватися емоціям. Він досі чув крики та прокльони. Пізніше він розбереться і з усіма незгодними.