Леді Вольфрам (1)

Розділ 28. Рада

Дівчина злякано розплющила очі та подивилася на всі боки. Замружившись, вона спробувала зупинити сльози, що наринули, очі почали свербіти. Уткнувшись обличчям у долоні, Рада тихо заплакала. Сили боротися, здавалося, назавжди залишили її.

Через кілька хвилин Морл помітив, що вона прийшла до тями, і підійшов до неї. Присівши, він прибрав її руки, щоб побачити обличчя.

- Як ти себе почуваєш? – поцікавився він. - Зараз тобі принесуть поїсти!

Рада знизу вгору подивилася на Мортімера, і в її очах спалахнув гнів. Вона не стала йому відповідати, лише відвернулася.

– Як ти не розумієш? Я роблю це для твого ж добра! Ти дякуватимеш мені за це!

- Ти вбив Альбрехта! Я тебе ненавиджу! – вигукнула Рада.

- Він тобі не пара! Ти будеш зі мною! – заперечив Морл.

- Я ніколи не зможу полюбити вбивцю! – розсердилась Рада, витерши рукою сльози. – І в моєму часі я вже маю нареченого!

- Тобі все одно доведеться мене покохати! З тобою я зможу отримати корону Роена! Потім, коли ти станеш королевою, думати перестанеш про цього Альбрехта і свого нареченого! Хіба тобі не хочеться влади? - Морл взяв Раду за руку і спробував заглянути у вічі.

- Вам не вдасться захопити владу! Ви ніхто! У королівстві є принц! – вигукнула Рада.

- Я це знаю! – криво усміхнувся Морл.

Рада більше не схотіла з ним розмовляти. Звільнивши руку, вона впала на траву, закривши голову руками. З очей бризнули сльози, дівчина голосно заридала. Рада згадувала обличчя Альбрехта і не могла зупинитись. Вона захлиналася сльозами, не помічаючи нікого.

«Альбрехт, миленький! Повернися, я не можу без тебе! – подумки закричала вона. - Як же я потраплю до Заргансу? Як я пробачу собі твою смерть?!»

Тільки тепер вона почала розуміти, наскільки він був дня неї дорогий. Вона соромилася своїх слів, сказаних йому раніше. Дівчина шкодувала, що не послухалася його. А тепер він мертвий. Мертвий! МЕРТВИЙ!

Дівчина ні з ким не йшла на контакт. Вона не їла та не спала. Для неї білий світ стало не милим. Так минуло два дні. За цей час Морлу набридло з нею гратися. Його дратувала її поведінка. На третій день дівчина вже не проклинала його, але постійні згадки про Альбрехта виводили принца з себе. Тому він кинув спроби хоч чимось їй догодити. Дівчина навіть у сльозах була прекрасна. Дивлячись на неї, Морл відчував, як у нього течуть слинки. Він хотів зламати її гордість і підкорити собі.

 Цілий день вони провели на одному місці, слуги принца поставили намет. Рада, сидячи осторонь, спостерігала за воїнами Мортімера. Вона не залишала думок про втечу навіть через декілька днів.

«Я обов'язково втечу! Я не буду твоєю зброєю, ніколи не буду тобі належати!» – подумала Рада, примруживши очі. Вона міркувала про це дуже довго, стежачи за всім, що відбувається довкола. Тепер дівчина не відмовлялася від їжі, їй потрібні були сили для втечі.

Але плани впали як картковий будиночок, коли двоє воїнів завели її до намету. Коли вона залишилася наодинці з Морлом, її раптом пронизав страх. Вона зрозуміла, що має статися. Поступивши до виходу, дівчина кинула зляканий погляд на Мортімера. Хлопець, усміхнувшись, підійшов до неї. Рада намагалася більше не дивитись на нього. Вона смикнулася, щоб втекти, але Морл виявився швидшим за неї. Заломивши їй руки, він жадібно вп'явся в її губи. Дівчина забилася в його обіймах, намагаючись вирватися. Їй здалося, що до неї торкнулися розпеченим залізом.

- Ти навіть не уявляєш, як довго я на тебе чекав, Дар'я! – сказав Морл, міцно тримаючи її. - Ти мандрівниця у часі, що зійшла до мене зі сторінок поеми! Дар'я, ми будемо вершити великі справи! Але для цього ти маєш бути слухняною!

- Ви помилилися, мілорде, я не та, хто Вам потрібна! Мене звуть Рада! - Вигукнула дівчина, не припиняючи спроб вирватися з чіпких обіймів Морла.

- Ні, ти та! І краще тобі підкоритися!

Морл був невблаганний. Однією рукою він міцно тримав дівчину, що виривалася, іншою - розстібав ліф її сукні. Рада заверещала, коли відчула його руку на своїй нозі. Вона ж була родовим магом і так ганебно здалася! Потрібно було боротися. Дві сльозинки викотилися з її очей, коли вона згадала події, що сталися з нею останнім часом.

«Ал, допоможи! Якщо ти мертвий, дай мені померти! Я не хочу належати цьому чудовиську! – благала дівчина. - О боги! Скільки болю я завдала іншим! Невже це моя розплата? Якби втекти, якби знайти Мерліна, я повернулася б додому і все виправила. О, Альбрехте, якби ти був живий, я б у всьому слухалася тебе!»

Рада не збиралася підкорятися. Навпаки, у ній з'явилися сили боротися. Звільнивши одну руку, вона, як змогла, змахнула нею. Червоний язик полум'я обпік насильнику руки.

- Сука! – це страшенно розлютило принца.

Заломивши їй руки, він перекинув її на ліжко і пристрасно припав губами до оголених грудей. Рада застогнала. З останніх сил вона смикнулася і з подвоєною силою начарувала вогонь. Але цього виявилося замало.

– Лікурембо! – закричала вона щосили, і ударна хвиля від заклинання вдарила Морла в голову.

Морл сіпнувся вбік, ударившись потилицею в підлогу. Видавши радісний вигук, Рада схопилася з ліжка і кинулася до виходу з намету. Але тут її чекало розчарування. На виході стояло п'ять вояків. Не встигла дівчина навіть пікнути, як вони скрутили їй руки.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше