Розділ 22

Приготувавши потрібний відвар, хлопець підійшов до Ради. Присівши поряд, він допоміг їй підвестися і дав його випити. Дівчина відмовлялася ковтати таку гидоту.

Альбрехту зараз було не до неї, в такі хвилини він був безжальний. Розтиснувши їй зуби, він влив у рот залишки відвару і змусив все проковтнути. Рада знала, що це їй допоможе, але все ж таки намагалася вкусити його за руку, коли він напував її. Дівчина плювалася і лаялася, згадувала весь свій рід і кричала, що зробить потім із садистом, який її зараз мучить.

Але за кілька хвилин вона притихла. Коли істерика закінчилася і розум нарешті почав прояснятися, дівчина зніяковіла від своїх слів і вчинків.

– Я тебе поранила? Боляче? - поцікавилася вона, коли повністю прийшла до тями.

Альбрехт хвилину помовчав, витримуючи паузу, але потім він все ж таки вирішив з нею заговорити.

– Мене ранило не твоє заклинання, а твоя брехня! Я довірив тобі свої таємниці, а ти так легко плюнула мені в душу!

- Що вже тут поробиш, я такою народилася. – дівчина стиснула пальцями край лави, щоб приборкати емоції. -  Так, я це від тебе приховала, але лише для того, щоб ти мене не прогнав! Мені був потрібний ти! Та й без грошей я б не вижила!

Альбрехт їй так і не відповів. Він ще трохи посидів поруч, поки температура не спала, а потім пішов. Рада незабаром заснула. Альбрехту вже спати не хотілося. Він готував відвар, скоса поглядаючи на сплячу Раду.

Вилив рідину у флягу, Альбрехт поклав її на лаву біля дівчини. Подивившись на всі боки, хлопець накинув на себе плащ і, востаннє окинувши кімнату поглядом, вийшов з дому. На вулиці вже настав вечір. Було небезпечно їхати в дорогу в такий час, але іншого виходу в нього не було.

Йому не вдалося швидко, як він хотів, покинути це місце. Багато часу пішло, щоб осідлати Бадді. Прокинувся Ален і мало не здійняв галас. Альбрехту дивом удалося його заспокоїти. Залізши у сідло, хлопець, не затримуючись, поскакав лісовою дорогою геть від мисливського будиночка.

Рада прокинулася надвечір. Її тіло ломило від того, що вона спала на дошках. Дівчина була незадоволена цим, їй хотілося якнайшвидше лягти на м'яку постіль, сховатися під теплою ковдрою.

Розправивши ноги, Рада потяглася, кинувши погляд на сусідню лавку - вона була порожня. Дівчина спочатку не звернула на це жодної уваги. Її анітрохи не стурбувало відсутність Альбрехта. Але, пройшовши по дому, вона не знайшла його речей - вони зникли.

Повернувшись до того місця, де вона спала, дівчина помітила лежачу флягу. Цікавість опанувала її, і вона відкрутила кришку і понюхала, що було всередині. Неприємний запах лікувального відвару вдарив їй у ніс. Закривши кришку, вона здивовано подивилася на всі боки. Навіщо Альбрехт тут її залишив? Де він зараз? Багато питань роїлося у її голові.

Відчувши недобре, Рада визирнула на ґанок. На вулиці вже не було дощу, але утворилася багнюка. Сонце хилилося до небосхилу, незабаром повинні опуститися сутінки. Перше, що помітила дівчина, – сліди кінських копит, які ведуть геть від будинку. Занепокоївшись, дівчина побігла до того місця, де вони залишили коней. Тепер там стояла лише один. Раді не довелося довго думати, вона зрозуміла куди подівся її супутник.

- Невже ти мене покинув? - вголос промовила вона і раптом жахнулася. - Куди ж ти вночі поїхав? Це небезпечно!

Повернувшись у будинок, Рада стала похапцем збиратися. Запхавши свої речі в сідельну сумку, вона швидко підбігла до Алена. Щоб запрягти його, пішов дорогоцінний час, але Раді в цьому допомогла магія, і вона впоралася швидко.

Вставивши ногу в стремена, дівчина підскочила й сіла в сідло. У сукні їй це зробити було важче. Та й темрява, що насувалася, не дозволяла розглянути сліди. Раді тільки залишалося сподіватися, що Альбрехт поїхав дорогою і не став кудись повертати. Вже в дорозі вона думала над тим, що, можливо, не так зрозуміла і він нікуди не поїхав. Але після того, що сталося, дівчина в це вже мало вірила.

- Ворлд-інклуб! - сказала вона, нахилившись.

Довга коса тепер їй тільки заважала, адже, коли дівчина нагиналася, вона постійно падала і могла зачепитися за щось. Зрозумівши приблизний напрямок слідів від копит, Рада поскакала вже швидше, пустивши перед собою кулю світла. Їй здалося, що минуло вже багато часу, дорога неодноразово повертала, до неї прилягали стежки. Рада боялася, що він повернув на одну з них. Але все ж таки вона вирішила їхати прямо.

Почувши попереду метушню, чарівниця пустила коня галопом, щоб швидше прискакати на місце бою. Чуло її серце погане. Ось воно й сталося. Рада зраділа і засмутилася одночасно, побачивши Альбрехта. Він був не один, його оточувало багато лісових розбійників.

За їхньою поведінкою Рада зрозуміла, що вони не маги, а значить, їй не важко їх перемогти. Побачивши її, Альбрехт на якусь мить зрадів. Але потім чорна тінь закрила його обличчя. Натягнувши лук, він вистрілив у одного з розбійників. Рада тим часом пустила у хід свою магію. Альбрехт збоку спостерігав за нею, за її злагодженими рухами.

Хлопець намагався більше не звертати на неї уваги та відбивати розбійників. Він бачив, що одна дівчина не впорається, розбійників для неї було забагато.

Він чув крики: «Дівчину залишити живою, ми її добре продамо!» Альбрехт зрозумів, що його життя нічого не варте. Але з приїздом Ради йому стало вдвічі легше. Коли останній розбійник лежав на землі, Альбрехт нарешті зміг перевести подих, але лука не опустив. Хлопець, звузивши очі, дивлячись, як Рада на коні озирається, а потім під'їжджає до нього.