Леді Вольфрам (1)

Розділ 21

- Я не розумію, чому ти не хочеш більше співати? Адже у нас так добре виходило! – поцікавилася Рада, ображено підібгавши губи.

- Може для тебе це нормально! Я так не можу! Я співаю не для того, щоби мені платили! Це зачіпає мою гордість! І взагалі, спів – це заняття жінок, а не чоловіків! – відповів Альбрехт, навіть не глянувши на свою супутницю. Він продовжував повільно їхати на коні, дивлячись, як звивається дорога попереду.

- Ти думаєш, у мене немає гордості? У моєму часі влаштовуються концерти, де виступають зірки! Серед них багато чоловіків! Та й взагалі, чоловіки співали за всіх часів! Ось, наприклад, серенади! Ти знаєш, що це?

– Так, це пісні про кохання. Але зараз мені ні для кого співати!

– А мені завжди є для кого. Якщо мене навіть ніхто не слухає. Цей голос я отримала від Дару Сирен, мені не було потреби над ним працювати. Завжди виходило добре. В тебе ж… - Рада запнулась. – Він більш живий. Люди тебе більш охоче слухають. Хіба тобі не подобається ловити на собі захопливі жіночі погляди?

- Ні. – лаконічно відповів Альбрехт.

- А чоловічі?

Альбрехт зиркнув на неї, від чого Рада вирішила не розвивати тему.

- Чоловіки таке не слухають. У моєму часі вони більш по шансону. Ніколи не розуміла, що в ньому такого. Як ти відносишся до року? Хоча звідки ти про нього знаєш.  Тут такого немає.

- Розкажеш? – трохи пригальмувавши, щоб їхати з нею врівень, хлопець повернув голову.

Дівчина усміхнулась, кивнувши головою.

Рада, поки її не чули сторонні, говорила українською. Дівчині було легко і спокійно розмовляти рідною мовою. Не треба було вдавати, що ти не той, за кого себе видаєш. Рада знала, що імперців тут не люблять.

Альбрехт врешті вирішив продовжити розмовляти роенською. Бо Рада половину його слів не розуміла, а з іншої половини сміялася. Тим паче в неї не було акценту, а його без постійної практики могли викрити.

Деякий час Рада та Альбрехт йшли пішки. До Свейшела залишалося не так далеко. Місто з’явилося на горизонті ще до того, як захід розфарбував небо в помаранчеві кольори.

 Втомлені, але щасливі дівчина з хлопцем пішли шукати заїжджий двір. Тепер вони могли собі це дозволити.

* * *

Стояв приємний літній день. На небі лагідно світило сонце, простягаючи свої промені до мандрівників. Рада з Альбрехтом не хотіли сьогодні нікуди їхати. Залишивши коней у стайні заїжджого двору, вони вийшли прогулятися містом. По дорозі їм зустрілася торгова крамниця, де продавали різні карти.

Хлопець із дівчиною зацікавилися ними та вирішили придбати собі. Під прилавком у торговця лежало багато карт. Раду цікавило лише дві.

– Покажіть карту Роена та герцогства Фероманського! - попросила вона.

Торговець кілька хвилин копався, а потім дістав два сувої. Розгорнувши один із них, він подав його дівчині. Рада уважно подивилася на карту Роена, шукаючи своє місцезнаходження.

Дівчина довго блукала очима по карті у пошуках міста Свейшел. Нарешті, знайшовши потрібне місто, Рада ахнула від несподіванки. Свейшел виявився дуже далеко на півночі королівства. А це означало, що вони пройшли його наскрізь замість того, щоб рухатися на схід, уздовж річки Фейліс.

Рада була дуже засмучена, коли подивилася на другу карту. Вони давно збилися з маршруту. До потрібного перевалу було не менше місяця шляху.

Купивши цінні карти, Рада з Альбрехтом вирішили повернутися на заїжджий двір, щоб обговорити новину. Зайшовши до кімнати, дівчина знову перейшла на українську мову. Її обуренню не було меж.

- Ти можеш у це повірити? Ми кілька тижнів їхали не у тому напрямі! Ми втратили час!

- Я думав ти знаєш куди їхати! – підібгавши губи, Альбрехт вивчав карту.

- Я також так думала… - пробурчала вона.

- Що нам тепер робити? Повертатися тим самим шляхом небезпечно. Можна далі повернути на схід і поїхати у бік міста Недлог, а потім проїхати через Голден і незабаром опинитися біля цього перевалу! - запропонував Альбрехт, провівши пальцем по карті.

- Тільки не Недлог! Краще на корабель піратів! Це темне місто, у нього погана слава! Це центр темної магії! Там живуть найсильніші темні маги та носферату! І там знаходиться Оракул, за його допомогою можна вирішити всі проблеми, окрім моєї… – останнє речення дівчина промовила тихіше.

Альбрехт здивовано подивився на неї.

- Звідки ти це знаєш?

– Е… – розгубилася Рада. – У книжці читала!

Трохи подумавши, Рада погодилася з Альбрехтом, що таки доведеться їхати через Недлог. Дівчина вирішила спробувати зняти з себе цю хворобу, коли вони опиняться там.

Потягнувшись, Рада солодко позіхнула. У неї розболілася голова, і вона вирішила розпустити волосся, щоб голова відпочила. Через півгодини Рада та Альбрехт пішли вечеряти до шинку. Дівчина постійно носила з собою сумку із родовою книгою, а тепер ще й із картами. Вона ніколи не залишала речі без нагляду і змусила Альбрехта носити гроші із собою.

У корчмі цього вечора було багатолюдно. Народ попався різношерстий, комусь завжди щось не подобалося. Сівши за один із центральних столиків, який був вільний, Рада поклала собі на коліна сумку. Альбрехт відійшов зробити замовлення.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше