Глава 20. Перед бурею

Коли загін повернувся до табору, сутінки вже почали опускатися на ліс. Повітря було важке після бою, пахло димом, потом і кров’ю.
Солдати одразу помітили поранених. Кілька рицарів швидко підбігли допомогти.
Еліота несли двоє солдатів на розстеленому плащі. Його обличчя було блідим, губи пересохли, а сорочка майже повністю просякла кров’ю.
Маріус ішов поруч.
— Тримайся, — тихо сказав він.
Еліот ледь усміхнувся.
— Я ж казав… мене так просто не вбити.
Його занесли до великого намету лазарету, де працював лікар Едвард.
Едвард був пожилим чоловіком із сивиною у волоссі та спокійними уважними очима. Його рухи були повільні, але дуже точні — видно було, що за багато років війни він врятував не одне життя.
Він обережно розрізав тканину навколо рани.
Стріла увійшла глибоко у плече.
Едвард уважно оглянув рану, торкнувся країв, перевірив кістку.
У наметі стояла напружена тиша.
— Наскільки все погано? — тихо запитав Жерар.
Едвард деякий час мовчав.
Потім сказав:
— Стріла зачепила кістку і сильно пошкодила м’язи.
Маріус відчув, як у грудях похололо.
— Він виживе?
Лікар повільно кивнув.
— Якщо рана не почне гноїтися — так.
Він обережно витягнув уламок стріли.
Еліот скривився від болю.
— Але рука… — продовжив Едвард. — Швидше за все, вона більше не буде працювати так, як раніше.
Жерар нахмурився.
— Що ви маєте на увазі?
Едвард відповів спокійно:
— Він зможе нею рухати. Але сили в ній майже не буде.
Він перев’язував рану товстими шарами тканини.
— Для війни така рука вже не підійде.
Еліот важко видихнув.
— Прекрасно… — пробурмотів він. — Тепер я буду найгіршим рицарем у всій Англії.
Маріус тихо сказав:
— Головне, що ти живий.
Еліот усміхнувся крізь біль.
— Теж правда.
Едвард закінчив перев’язку і сказав:
— Йому потрібен спокій. І багато часу, щоб рана загоїлася.
Військова рада
Тим часом у головному наметі зібралися командири.
На столі лежала карта, знайдена у іспанців.
Вільгельм провів пальцем по позначках.
— Тут… і тут… — сказав він. — Це їхні табори.
Жерар нахилився ближче.
— Їх значно більше, ніж ми думали.
Один із офіцерів сказав:
— Якщо вони підуть у наступ першими, ми не зможемо втримати позицію.
Вільгельм відповів спокійно:
— Саме тому ми повинні вдарити першими.
У наметі стало тихо.
Жерар додав:
— Їх веде Дон Алонсо де Варгас.
Кілька офіцерів переглянулися.
— Той самий?
— Так.
Вільгельм повільно кивнув.
— Отже, ця битва буде дуже важкою.
Розмова з Еліотом
Пізніше Маріус повернувся до лазарету.
Еліот уже прийшов до тями.
Він лежав на ліжку, блідий, але вже трохи усміхався.
— Я ще живий? — тихо запитав він.
— На жаль, так, — відповів Маріус.
Еліот тихо засміявся.
Потім раптом сказав:
— Я давно здогадався.
Маріус насторожився.
— Про що?
Еліот подивився прямо на нього.
— Про тебе.
Маріус мовчав.
— Ти дівчина, — тихо сказав Еліот.
Маріус спробував щось заперечити, але слова застрягли у горлі.
Він лише зітхнув.
— Якщо хтось дізнається…
— Ніхто не дізнається, — перебив Еліот.
Він трохи усміхнувся.
— Я нікому не скажу.
Маріус відчув полегшення.
— Дякую.
Еліот тихо додав:
— Ти хороший друг.
Розмова Жерара і Вільгельма
Увечері Вільгельм покликав Жерара.
— Що ти думаєш про Маріуса?
Жерар трохи здивувався.
— Він хороший боєць.
Вільгельм дивився уважно.
— Занадто хороший.
Жерар нахмурився.
— Що ви маєте на увазі?
— У ньому є щось дивне, — сказав Вільгельм. — Ти цього не помічаєш?
Жерар трохи подумав.
— На війні всі дивні.
Вільгельм ледь усміхнувся.
— Можливо.
Ніч
Тієї ночі Анастасія не могла заснути.
Вона тихо вийшла з намету.
Біля вогню сидів Жерар.
Він підняв голову.
— Не спиться?
— Ні.
Вона сіла поруч.
Вогонь тихо потріскував.
— Завтра все може змінитися, — сказав Жерар.
— Чому?
— Бо у таких війнах люди гинуть дуже швидко.
Він подивився на неї.
— Ти хороший солдат, Маріус.
Вона тихо відповіла:
— Дякую.
Жерар трохи помовчав.
Потім сказав тихіше:
— Але ти мені подобаєшся.
Анастасія здивовано підняла очі.
— Як товариш?
Жерар усміхнувся.
— Не тільки.
Серце Анастасії раптом забилося швидше.
Кінець глави
Раптом у табір вбігли розвідники.
— Командире!
Солдати одразу піднялися.
— Іспанська армія рухається.
Вільгельм нахмурився.
— Коли вони будуть тут?
Розвідник відповів:
— Завтра.
У таборі стало тихо.
Жерар подивився у темний ліс.
Війна вже наближалася.
До великої битви залишився один день.