Глава 19. Засідка в лісі

Бій спалахнув так раптово, що перші секунди здавалися хаосом.
Стріли свистіли між деревами, врізаючись у стовбури або землю. Крики змішувалися з брязкотом металу.
— Тримайтеся разом! — крикнув Жерар, відбиваючи удар меча.
Іспанські солдати вискакували з-за дерев один за одним. Їх було значно більше.
Маріус ледве встиг ухилитися від удару. Його меч різко змахнув у повітрі і зіткнувся зі сталлю ворога.
Удар.
Ще один.
Ліс наповнився звуком бою.
Еліот бився трохи далі, відбиваючи напад двох іспанців.
— Їх занадто багато! — крикнув він.
— Відступати рано! — відповів Жерар.
Раптом один із іспанських солдатів обійшов його зі спини.
Жерар не бачив.
Маріус помітив це першим.
— Жерар!
Він кинувся вперед.
Його меч різко вдарив ворога, вибивши зброю з рук. Іспанець упав на землю.
Жерар швидко обернувся.
На секунду їхні погляди зустрілися.
— Схоже… — важко видихнув Жерар, — тепер я винен тобі життя.
— Ми в розрахунку, — коротко відповів Маріус.
Але бій тільки розгорявся.
Ще одна стріла свиснула в повітрі.
Еліот раптом різко здригнувся.
— А-а!
Стріла влучила йому в плече.
Він похитнувся і впав на коліно.
— Еліот! — крикнув Жерар.
Маріус швидко підбіг до нього.
Кров уже темніла на тканині.
— Ти можеш рухатися? — запитав Маріус.
Еліот криво посміхнувся.
— Не хвилюйся… мене так просто не вбити.
Раптом серед іспанців пролунав голос.
Глибокий, холодний.
— Англійці… ви зайшли занадто далеко.
Із-за дерев повільно вийшов чоловік у темних обладунках.
Він був високий, широкоплечий, і рухався впевнено, як людина, яка не сумнівається у своїй силі.
— Капітан… — тихо прошепотів один із іспанців.
Жерар міцніше стиснув меч.
— Схоже, у них є командир.
Іспанець злегка посміхнувся.
— Складіть зброю. І, можливо, ви проживете трохи довше.
— Ми краще помремо, — холодно відповів Жерар.
Іспанець кивнув.
— Як бажаєш.
Він різко вихопив меч.
Почалася дуель.
Їхні мечі зіткнулися з гучним дзвоном.
Удар.
Ще один.
Іспанський командир бився швидко і точно.
Жерар ледве встигав відбивати його удари.
Маріус тим часом допоміг Еліоту підвестися.
— Тримайся за мене.
— Я ще можу битися… — пробурмотів Еліот.
Раптом десь у лісі пролунав гучний звук.
Ріг.
Усі на секунду завмерли.
Із-за дерев почулися крики:
— За Англію!
До галявини вибіг загін англійських рицарів.
Попереду їхав Вільгельм.
— УПЕРЕД! — крикнув він.
Англійські солдати врізалися в іспанців.
Бій миттєво змінився.
Іспанці почали відступати.
Їхній командир різко відскочив назад.
Він ще раз подивився на Жерара.
— Ми ще зустрінемося.
Після цього він зник серед дерев.
Ліс поступово стих.
Через кілька хвилин усе було скінчено.
Солдати важко дихали, витираючи кров і піт.
Еліота посадили біля дерева, поки один із рицарів перев’язував його рану.
Маріус стояв поруч.
— Тримайся, — сказав він тихо.
Еліот усміхнувся, хоч і скривився від болю.
— Я ж казав… мене так просто не прибрати.
Жерар тим часом розглядав карту, знайдену в сумці одного з убитих іспанців.
Поруч стояв Вільгельм.
— Це не просто загін розвідки, — сказав Жерар.
Він провів пальцем по карті.
— Подивіться. Тут… тут… і тут. Вони розставили табори по всьому лісу.
Вільгельм насупився.
— Це частина великого наступу.
Один із солдатів тихо сказав:
— Командир тих іспанців… ви його бачили?
Жерар кивнув.
— Бачив.
Він на мить задумався.
— Я чув про нього.
— Про кого? — запитав Еліот.
Жерар подивився у темний ліс.
— Дон Алонсо де Варгас.
Кілька солдатів переглянулися.
— Той самий? — тихо запитав один із них.
Жерар кивнув.
— Іспанський воєначальник. Кажуть, він виграв не одну битву. Холодний, розумний… і дуже небезпечний.
Вільгельм повільно сказав:
— Якщо він тут… значить, Іспанія справді готує щось велике.
Усі замовкли.
Війна ставала серйознішою.
Коли солдати почали повертатися до табору, Жерар трохи відстав.
Маріус теж сповільнив крок.
Деякий час вони йшли мовчки.
Ліс був тихий. Десь далеко каркала ворона.
Жерар раптом сказав:
— Ти сьогодні врятував мені життя.
Маріус знизав плечима.
— Ми на війні. Таке буває.
Жерар зупинився.
— Ні. Не всі ризикують собою за інших.
Маріус нічого не відповів.
Жерар зробив крок ближче.
— Ти дивний, Маріус.
— Це комплімент?
Жерар ледь посміхнувся.
— Не знаю.
Він уважно подивився на нього.
На мить Анастасії здалося, що він дивиться занадто уважно… ніби бачить щось більше.
Її серце раптом забилося швидше.
— Якщо ти ще раз так полізеш під мечі… — тихо сказав Жерар.
— То що? — запитав Маріус.
Жерар на секунду замовк.
— То я знову буду змушений тебе рятувати.
Маріус тихо видихнув.
— Я впораюся сам.
Жерар усміхнувся.
— У цьому я навіть не сумніваюся.
Але його погляд ще кілька секунд залишався на обличчі Маріуса.
І від цього погляду Анастасії стало трохи неспокійно.
І трохи… тепло.
Попереду чекала війна.
І, схоже, вона тільки починалася.