Глава 10. Турнір і тіні минулого

У таборі з самого ранку панувало незвичайне пожвавлення.
Солдати голосно розмовляли, сміялися і збиралися на тренувальному полі. Сьогодні мав відбутися невеликий турнір між загонами — звичайна справа для війська, коли командири хотіли перевірити силу своїх людей.
Для когось це була просто розвага.
Для інших — шанс довести свою майстерність.
Анастасія стояла осторонь разом із Жераром та Еліотом.
Навколо них уже збиралися солдати. Деякі сміялися, інші уважно дивилися на своїх майбутніх суперників.
Саме в цей момент до Маріуса підійшов один із рицарів.
Він був високий, широкоплечий, з густою бородою. На вигляд йому було близько тридцяти восьми років.
Його звали Марвін.
Він дивився на Маріуса з легкою насмішкою.
— То це ти той новий солдат, про якого всі говорять?
Маріус спокійно подивився на нього.
— Можливо.
Марвін усміхнувся.
— Кажуть, ти багато тренуєшся.
— Це правда.
Рицар нахилив голову.
— Ну що, слабко буде зі мною спарингуватися?
Жерар одразу напружився.
— Марвіне, відчепися від нього.
Але Марвін навіть не подивився на нього.
— Я просто хочу подивитися, чи справді він такий сміливий, як говорить.
Маріус спокійно відповів:
— Якщо ти хочеш битися — давай.
У натовпі пролунали тихі смішки.
Марвін усміхнувся ще ширше.
— Побачимо, скільки ти протримаєшся.
Коли турнір почався, солдати стали у велике коло.
Першим на поле вийшов Жерар.
Його суперником був рицар з іншого загону — кремезний чоловік із коротким мечем.
Вони стали один навпроти одного.
— Починайте! — крикнув один із офіцерів.
Метал дзвінко вдарив об метал.
Суперник Жерара одразу пішов у наступ, намагаючись швидко притиснути його.
Але Жерар рухався легко.
Він відбив удар, зробив крок убік і різко розвернувся.
Його меч швидко ковзнув по лезу супротивника і вибив його з рівноваги.
Наступної секунди клинок Жерара вже був біля шиї суперника.
— Досить! — пролунало з натовпу.
Солдати зааплодували.
Жерар усміхнувся і повернувся до друзів.
— Легко, — сказав він.
Наступним виступав Еліот.
Його суперник виглядав молодшим, але дуже швидким.
Вони почали бій обережно.
Кілька ударів.
Кілька блоків.
Еліот впевнено атакував.
Він був переконаний, що переможе.
Але раптом суперник різко змінив напрямок руху.
Еліот замахнувся — і промахнувся.
Тієї ж миті противник зробив швидкий крок уперед і вибив меч з його руки.
Клинок упав у пил.
— Перемога! — крикнув офіцер.
Еліот лише тихо видихнув.
Жерар засміявся.
— Буває.
Еліот лише знизав плечима.
— Він був хитріший.
Нарешті настала черга Маріуса.
У колі знову з’явився Марвін.
Він дивився на Маріуса з упевненістю людини, яка вже бачить свою перемогу.
— Ну що, готовий? — сказав він.
Маріус лише кивнув.
Бій почався.
Марвін одразу пішов у наступ.
Його удари були важкими і сильними. Він намагався зламати оборону Маріуса силою.
Але Маріус рухався швидко.
Він відступив, ухилився від удару і зробив короткий контрудар.
Марвін насмішкувато хмикнув.
— І це все?
Він знову замахнувся.
Але тепер Маріус був готовий.
Він різко змінив напрямок руху, підставив лезо під удар і використав силу суперника проти нього.
Марвін на мить втратив рівновагу.
Цього було достатньо.
Маріус зробив швидкий крок вперед і приставив меч до його грудей.
У натовпі запала тиша.
— Перемога Маріуса! — оголосив офіцер.
Кілька солдатів здивовано перезирнулися.
Жерар голосно засміявся.
— Я ж казав!
Еліот усміхнувся.
— Гарна робота.
Марвін мовчки піднявся і пішов з поля.
Його гордість була поранена сильніше, ніж тіло.
Коли турнір закінчився, офіцер оголосив переможця.
Перше місце отримав Жерар.
— За перемогу ти можеш попросити будь-яку нагороду, — сказав командир.
Жерар трохи подумав.
Потім усміхнувся.
— Я хочу, щоб мене, Еліота і Маріуса відпустили на один день у сусіднє село.
— Навіщо?
— Там сьогодні ярмарок.
Кілька солдатів засміялися.
Командир зітхнув.
— Добре. Але повернетеся до ранку.
— Звісно!
Село було зовсім недалеко.
Коли вони прийшли туди, вже починався вечір.
Вулиці були наповнені людьми.
Ліхтарі освітлювали ятки з товарами.
Продавали все:
квіти
одяг
мечі
прикраси
амулети
трави
дорогоцінні камені
Навіть маски і дивні амулети, які, за словами торговців, могли змінювати зовнішність.
Жерар сміявся, дивлячись на все це.
— Тут можна загубитися.
Еліот розглядав ножі.
— Або витратити всі гроші.
Вони гуляли між рядами, дивилися виступи і слухали музику.
Невдовзі вони зупинилися біля маленької сцени.
Там почалася вистава.
П’єса була про молоду дівчину, яку зрадив чоловік, якому вона довіряла.
Історія дивним чином нагадала Анастасії її власне життя.
Її серце раптом стислося.
Перед очима знову з’явився Рейвенхолл.
Сад.
Старий дуб.
І слова Вільгельма.
Вона відчула, як до горла підступають сльози.
— Маріус? — тихо сказав Жерар.
Але вона лише похитала головою.
— Мені потрібно трохи побути одному.
Вона швидко пішла з натовпу.
Недалеко від села текла невелика річка.
Анастасія сіла на березі.
І нарешті дозволила собі плакати.
У пам’яті знову з’явилися всі моменти, які вона намагалася забути.
Їхні прогулянки.
Їхні розмови.
Його обіцянки.
Минуло вже багато часу.
Вона пережила багато подій.
Але десь глибоко в серці вона все ще пам’ятала його.
І ця пам’ять боліла сильніше за будь-яку рану.