Глава 5. Незручний поєдинок

Життя у військовому таборі поступово ставало для Анастасії звичним.
Кожен ранок починався однаково: холодне повітря, гучні голоси солдатів і звук металу, що лунав по всій рівнині.
Маріус — так тепер звали Анастасію — прокидався разом з усіма і виходив на тренувальний майданчик.
Її рука після поранення ще трохи боліла, але вона старанно приховувала це.
Вона знала: тут ніхто не жаліє слабких.
А особливо новачків.
Того ранку кілька солдатів сиділи біля багаття і голосно розмовляли.
— Гей, Маріус! — вигукнув один із них. — Іди сюди!
Анастасія обережно підійшла.
Солдати уважно розглядали її.
— Ми ось тут сперечаємося, — сказав кремезний воїн на ім’я Роланд. — Ти справді такий слабкий, як виглядаєш, чи просто дуже добре прикидаєшся?
Кілька чоловіків засміялися.
Анастасія схрестила руки.
— Можеш перевірити.
Роланд усміхнувся.
— О, це мені подобається.
Він піднявся і взяв тренувальний меч.
— Поєдинок.
Солдати навколо одразу пожвавилися.
— Це буде цікаво! — крикнув хтось.
— Новачок проти Роланда!
Анастасія відчула, як її серце починає битися швидше.
Роланд був значно більшим і сильнішим за неї.
Але відступати вона не збиралася.
Вона взяла меч.
Солдати утворили коло.
— Почали! — вигукнув один із них.
Роланд одразу пішов у наступ.
Його удари були важкими і швидкими.
Анастасія ледве встигала захищатися.
Метал гучно стикався.
Ще один удар.
Ще один.
Роланд посміхався.
— І це все?
Раптом його меч різко вибив її зброю.
Меч Маріуса впав на землю.
Солдати навколо засміялися.
— Я ж казав!
— Він навіть хвилини не витримає!
Роланд задоволено усміхнувся.
— Ну що, герой?
У цей момент раптом пролунав знайомий голос.
— Я б на твоєму місці не радів так рано.
У коло спокійно зайшов Жерар.
Він подивився на Роланда.
— Якщо хочеш битися — бийся чесно.
— А що не так? — засміявся той.
— Ти вдвічі більший за нього.
Жерар підняв меч, що лежав на землі, і простягнув його Анастасії.
— Вставай, Маріус.
Вона здивовано подивилася на нього.
— Знову?
— Звісно.
Жерар нахилився ближче і тихо сказав:
— І спробуй не виглядати так, ніби вперше тримаєш меч.
Анастасія ледь усміхнулася.
Бій почався знову.
Цього разу вона рухалася швидше.
Згадуючи те, що показував їй Жерар.
Вона ухилилася від удару.
Потім ще від одного.
Роланд трохи здивувався.
— О, дивись! Наш новачок ожив!
Але раптом він послизнувся на мокрій землі.
Його нога поїхала вперед.
Він втратив рівновагу і з гучним гуркотом упав прямо на спину.
На кілька секунд запала тиша.
А потім табір вибухнув сміхом.
Навіть Жерар не стримався.
— Чудова техніка, Роланде, — сказав він. — Дуже… елегантне падіння.
Роланд сердито підвівся.
— Я послизнувся!
— Звісно, — відповів Жерар. — Саме так і виглядають великі перемоги.
Солдати навколо сміялися ще голосніше.
Анастасія ледве стримувала усмішку.
Роланд махнув рукою.
— Гаразд, новачок. Тобі пощастило.
Він пішов до багаття, бурмочучи щось собі під ніс.
Жерар повернувся до Анастасії.
— Бачиш? — сказав він. — Інколи навіть не потрібно вигравати бій.
— А що потрібно?
— Просто пережити його.
Вони сіли трохи осторонь.
Жерар уважно подивився на неї.
— Ти дивний хлопець, Маріус.
— Чому?
— Бо більшість новачків після такого давно втекли б.
Він усміхнувся.
— А ти впертий.
Анастасія опустила погляд.
— Я не люблю здаватися.
Жерар трохи помовчав.
Потім раптом сказав:
— І ще одне.
— Що?
— Тобі потрібно навчитися сміятися.
— Сміятися?
— Так.
Він кивнув у бік Роланда, який усе ще бурчав біля багаття.
— Бо якщо ти не сміятимешся разом з нами — ми будемо сміятися з тебе.
Анастасія тихо засміялася.
І вперше з того дня, як вона залишила Рейвенголл, її сміх прозвучав щиро.
Жерар уважно подивився на неї.
І на мить у його погляді з’явилося щось дивне.
Наче він намагався зрозуміти одну річ.
Чому новий солдат на ім’я Маріус зовсім не схожий на інших.