Глава 1. Леді з Рейвенголла

Маєток Рейвенголл стояв на невисокому пагорбі, оточений густим лісом і широкими зеленими полями. Старий кам’яний замок був збудований ще кілька поколінь тому і зберігав у своїх стінах історії цілої родини.
Його високі башти, оплетені темним плющем, піднімалися над садами, мов мовчазні сторожі минулого. Вузькі вікна дивилися на долину, де вранці часто стелився легкий туман.
У такі години Рейвенголл здавався майже казковим.
Сад навколо замку був великий і доглянутий. Там росли старі дуби, кущі білих троянд і рідкісні рослини, привезені з далеких країн. Трохи далі знаходилася оранжерея, де навіть узимку цвіли дивовижні квіти.
А ще за садом було озеро.
Вода в ньому була настільки чистою, що іноді здавалося, ніби в ньому відбивається саме небо.
Саме тут найбільше любила гуляти леді Анастасія.
Їй було дев’ятнадцять років.
Вона була невисокою, стрункою, з довгим темним волоссям, яке спадало хвилями майже до талії. Зелені очі дивилися на світ уважно і трохи мрійливо.
Але за цією ніжною зовнішністю ховався характер, який часто дивував оточуючих.
Анастасія ніколи не була тихою та слухняною леді, якою її хотіла бачити родина.
Вона любила свободу.
Любила довгі прогулянки полями, швидку їзду верхи і пригоди, які чекали за межами маєтку.
Саме через це її часто сварили.
Іноді навіть карали.
У Рейвенголлі була висока кам’яна башта. За непослух Анастасію не раз замикали там на кілька годин.
З вузького вікна башти було видно далекі дороги, що губилися серед пагорбів.
І дивлячись на них, дівчина часто думала про світ за межами свого замку.
Світ, де можна було жити по-справжньому.
Того ранку Анастасія гуляла садом. Повітря було прохолодним, і легкий вітер колихав гілки дерев.
Вона зупинилася біля старого кам’яного фонтану.
Вода тихо спадала в круглу чашу.
Анастасія провела пальцями по холодному каменю і замислилася.
Останнім часом її думки все частіше поверталися до однієї людини.
До Вільгельма.
Вони знали одне одного вже багато років. Колись він часто приїжджав до Рейвенголла разом зі своїм батьком.
Тоді він був іншим.
Більш відкритим. Більш теплим.
Вільгельм завжди був розумним і амбітним. Його цікавили військові стратегії, великі битви минулого і майбутнє королівської армії.
З роками він став одним із наймолодших стратегів при військовому раді.
І його ім’я почали згадувати все частіше.
Анастасія пишалася ним.
Принаймні раніше.
У цей момент вона почула кроки на доріжці.
Дівчина обернулася.
По саду до неї йшов високий чоловік у темному плащі.
Вільгельм.
Він зупинився за кілька кроків від неї.
Кілька секунд вони мовчки дивилися один на одного.
— Давно не бачилися, Анастасіє, — сказав він.
Його голос був спокійним.
Але чомусь у ньому з’явилася холодна нотка, якої раніше вона не помічала.
— Ти рідко приїжджаєш до Рейвенголла, — відповіла вона.
— У мене багато справ.
Він сказав це коротко.
Вільгельм оглянув сад.
— Тут майже нічого не змінилося.
— Мені подобається, коли тут тихо, — сказала Анастасія.
Він уважно подивився на неї.
— Ти теж не змінилася.
— Це погано?
Вільгельм трохи помовчав.
— Для життя у замку — ні.
Але для життя поруч зі мною… так.
Анастасія не одразу зрозуміла його слова.
— Що ти маєш на увазі?
Він зробив глибокий вдих.
— Моє життя змінюється. Я йду до великих цілей. Мені потрібна людина поруч, яка буде розвиватися разом зі мною.
Холод повільно розливався в її грудях.
— І ти думаєш, що це не я?
Вільгельм не відповів одразу.
Його мовчання сказало більше за будь-які слова.
— П’ять років, — тихо сказала вона.
— П’ять років ти говорив, що ми будемо разом.
Він опустив погляд.
— Я був молодший.
Ці слова вдарили боляче.
— Люди змінюються, — додав він.
Анастасія відчула, як її серце стискається.
— Значить… все закінчено?
Вільгельм трохи помовчав.
— Думаю, так буде краще.
Тиша між ними стала важкою.
Анастасія відвела погляд у бік саду.
Ті самі дерева, ті самі доріжки, які вона любила з дитинства, раптом здалися їй чужими.
Вона глибоко вдихнула.
— Дякую за чесність.
Вільгельм кивнув.
— Я бажаю тобі щастя, Анастасіє.
Він повернувся і пішов до замку.
Його кроки поступово стихли.
Анастасія залишилася одна біля фонтану.
Вітер знову пройшов по саду, колихнувши троянди.
Дівчина довго стояла нерухомо.
І тільки через кілька хвилин вона зрозуміла одну просту річ.
Її життя більше ніколи не буде таким, як раніше.
І саме сьогодні почнеться шлях, який назавжди змінить долю леді з Рейвенголла.