Глава 8.3

Марко озирнувся й прослідкував за поглядом друга. Біля невеликого декоративного водоспаду за кілька кроків від них, весела компанія молодих людей з захватом спостерігала за молодою жінкою, що з легкістю балансувала на тоненькій дузі містка просто над водою. Те, що ця арка несла чисто декоративні функції, не викликало жодного сумніву. Втім жінка, наче досвідчена акробатка, завмерла на одній нозі на самій високій її точці. Темне волосся розкішними хвилями падало на майже оголені плечі та спину, широкі рукави відкривали руки від зап’ясть до ліктів, за вухом палахкотіла червона квітка, а широка червона спідниця, прикрашена золотою вишивкою, була підібрана так, щоб злегка відкривати огляд на ідеально стрункі ніжки в сліпуче-білих панчохах. 

Можливо, це було занадто навіть для такого неформального вечора. Можливо, подібна вистава у виконанні будь-кого іншого здалася б непристойною та відвертою. Можливо, всі ці люди приділили надмірну увагу напоям і тепер просто не контролювали своїх вчинків... Проте незнайомка виглядала не розпусно, а елегантно й природно, наче усе життя ходила отак, ледь торкаючись кінчиками пальців примарної опори.

— Щось я страшенно зголоднів, — видихнув Джакомо якось фальшиво і невпевнено. — Пішли звідси, га? 

Відповісти Марко не встиг. Раптово жінка зробила танцювальний рух, стрімко розвертаючись на місці, похитнулася, змахнула руками… Глядачі вражено зойкнули. Марко затамував подих, впевнений, що вона ось-ось втратить рівновагу й впаде у воду, але невідома красуня лише розсміялася й миттєво випросталася, показуючи, що це була лише гра. Марко примружився, намагаючись роздивитися приховані магічні опори чи інші ознаки махлювання, але так нічого й не побачив. Зате струмені водоспаду піднялись вертикально у повітря й закрутилися навколо легкої фігурки прозорим виром, наплювавши на силу тяжіння й закони фізичного світу. 

Що, серйозно?! Вона й справді отак заради жарту тільки що викривила простір навколо себе й навіть не помітила цього зусилля? Такого легковажного, але водночас вишуканого, використання магії він ще не зустрічав. Наче… Наче це була якась несуттєва дрібничка: змусити воду текти догори дриґом. Красуня весело розсміялася, махнула рукою, повертаючи водоспаду його природний стан, потім зробила кілька кроків по містку й ступила на зелену траву. 

— Пішли-и-и, — майже застогнав лаборант.

До Марко долетіли оплески. Незнайомка вклонилася, наче артистка на сцені. Один з чоловіків простягнув їй бальні рукавички, інший навпаки нахабно торкнувся оголених пальців, аби залишити на її руці поцілунок на знак подяки за виставу. Марко й сам не зрозумів, але чомусь йому страшенно не хотілося, щоб хтось торкався незнайомки у такий нескромний спосіб. 

— Ви мусите подарувати мені танець, — нахабно заявив цей молодик, в якому Марко насилу впізнав колегу з кафедри бойової підготовки.

Жінка… ні, дівчина — тепер вона повернулася, й Марко розгледів її ідеальне юне обличчя — подарувала шанувальнику лагідну усмішку, але пальці звільнила й натягла рукавичку. Легке мереживо ковзнуло по шкірі, ховаючи руку від зайвих дотиків, й Марко полегшено зітхнув. Такий дар, як і краса його господині, вимагав набагато більш шанобливого ставлення, ніж… ніж… оці жадібні хапання чергового шанувальника!

— Трохи пізніше.

— А мені теж відмовите? — в голосі ще одного глядача, худого й смаглявого адепта-старшокурсника, забриніла нотка благання.

— Поки не казатиму ні «так», ні «ні», панове. Мені треба злегка перепочити та, здається, декого привітати.

Її погляд безпомилково спрямувався на Марко, і його серце раптово пропустило кілька ударів. Долоні спітніли, а дихати стало втричі важче звичайного. Глядачі озирнулися. В одних на обличчях відбилося збентеження, в інших — розчарування, лише один чомусь підморгнув Марко з видом неабиякого схвалення.

Дівчина знов підібрала спідниці, взуваючи пантофлі, і Марко з зусиллям відірвав погляд від дивнуватої компанії та обернувся до друга:

— Чого це вони всі так на мене вирячилися?

Джакомо навіть не почервонів — став кольору стиглого буряку. Його погляд злякано метався між Марко й дівчиною, що легко й неквапливо рушила в їхній бік. 

— Слухай, ти тільки не лайся, добре? Я не знав. Чесно, я б попередив. Власне, я сподівався, що ви все вирішите без мого втручання…

Передчуття великої та ні з чим незрівнянної халепи враз витіснило з думок Марко усі інші емоції, включно з відвертим захватом талантами незнайомки.

— Хто «ми» і що саме вирішимо? 

— Ну… Ви з Аделіною. Тобто, з леді Анастазі…

Марко перевів ошелешений погляд на дівчину. Вона абсолютно точно йшла до них. Ні, трясця, не до них: до нього!

— Це що, моя наречена?! — Марко стрімко обернувся до друга й схопив його за плечі.

Джакомо, остаточно втративши дар мови, кілька разів кивнув. 

«І ви знайомі?! Але як? Коли? Чому?!», — Марко хотілося крикнути це вголос, але саме цієї миті його обличчя торкнувся подих вечірнього вітру, пронизаний ароматом трав й полину. Ледь чутно прошурхотів поділ парчевої спідниці, а м’який мелодійний голос радісно промовив:

— Еньяне Джакомо, яка чудова зустріч!